Воїн…Захисник…Герой…

9 березня 2025 року Давид Пінчук міг би відзначати свій день народження, збирати близьких і друзів, приймати щирі вітання, будувати плани на майбутнє. Однак, замість святкового торта зі свічками, ми запалюємо свічку пам’яті. Замість радості – гіркий біль втрати.

Давиду могло б виповнитися 25 років, але жорстока війна забрала найдорожче – його життя. Він був люблячим сином, надійним братом, вірним другом, відважним побратимом. Він мріяв про щасливе майбутнє, про кохання, про творчість, про життя, сповнене сенсу. Але покликаний обов’язком та безмежною любов’ю до України, він став на захист рідної землі. Без вагань, не шукаючи виправдань, не ховаючись за чужими спинами, він героїчно воював за кожного з нас.

Серце Давида билося в ритмі боротьби, його руки міцно тримали зброю, а очі були сповнені віри у неминучу перемогу. Він знав, що стоїть на боці світла, що бореться за майбутнє, де його земля, його родина, його друзі зможуть жити в мирі та злагоді.

Він не повернувся додому, але пам’ять про нього житиме вічно. Вона буде з нами у наших серцях, у наших думках та в усіх наших добрих справах. Адже, поки ми пам’ятаємо, він завжди поруч. Він серед нас: у легкому шелесті вітру, у променях вранішнього сонця, у тихій зоряній ночі.

Вічна слава та світла пам’ять Герою! Ти назавжди залишишся молодим, відважним та незламним захисником. Щиро дякуємо тобі, Давиде! Спи спокійно, Герою… 🙏💙💛