🎥Продовжуємо нашу рубрику #ДарницькіВулиці

Сьогодні розповідаємо про провулок Богдана-Ігоря Антонича.

Провулок розташований в історичній місцевості м-ну Бортничі, простягаючись від вулиці Вуликової до вулиці Опанаса Сластіона. Провулок виник у середині XX століття і спочатку мав назву провулок Енгельса. У 2022 році він отримав сучасну назву на честь видатного поета Богдана-Ігоря Антонича. Цей провулок є частиною культурної спадщини Дарниці.

Богдан-Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 року в селі Новиця на Лемківщині, яка тоді була частиною Австро-Угорщини, Королівства Галичини та Володимирії. Лемківщина — етнічна українська територія, де проживає етнографічна група українців, відомих як лемки (або русини, руснаки). Цей регіон розташований в Карпатах, на перетині сучасних кордонів Польщі, українського Закарпаття та Словаччини. Його життя та творчість тісно пов’язані з цим регіоном.

Цікаво, що родинним прізвищем майбутнього літератора було Кіт, але батько Богдана ще до народження сина змінив його на Антонич, оскільки вважав його недостатньо поважним для греко-католицького священника. Від самого дитинства Богдан виявляв інтерес до поезії, великою мірою завдяки няні, яка любила вірші та читала йому твори Тараса Шевченка. Це сформувало його любов до української літератури.

Хлопчик зростав слабеньким та хворобливим, тож спочатку навчався вдома. Згодом він вступив до гімназії в місті Сянок — столиці Лемківщини. Його однокласник згадував, що це була єдина гімназія на всю Лемківщину, де викладали українську мову, хоч і лише кілька годин на тиждень, основне викладання велося польською мовою. Освіта мала великий вплив на його подальшу творчість.

У середині 1920-х років сім’я Антоничів переїхала до села Бортятин (нині Мостиського району Львівської області), де Богдан-Ігор часто гостював і написав частину своїх творів. Цей період став важливим етапом у його творчому розвитку.

Згодом майбутній письменник вступив до Львівського університету Яна Казимира (сьогодні — ЛНУ імені Франка), де навчався на філософському факультеті, спеціалізуючись на польській філології. Університет зіграв важливу роль у його формуванні як літератора.

Хоча університет не мав відділу україністики, студенти створили власний гурток україністів при Науковій секції Товариства «Прихильників освіти», де Богдан-Ігор почав наполегливо вивчати українську мову. Це допомогло йому глибше пізнати українську культуру.

У 1931 році його вірш вперше опублікували у журналі «Вогні», за яким слідувала низка інших публікацій його творів. Його поезії відзначаються життєрадісним світовідчуттям, широким тематичним діапазоном і переплетінням фантастичних та реалістичних мотивів. Творчість Антонича вплинула на багатьох українських поетів.

Літератор також активно виступав з доповідями про українську та іноземні літератури, працював над перекладами, рецензіями, сатиричними фейлетонами та пародіями, а також розпочав роботу над новелою «Три мандоліни» та повістю «На другому березі». Його внесок в українську літературу є надзвичайно важливим.

Він також редагував журнал «Дажбог» та спільно з Володимиром Гаврилюком журнал «Карби». Окрім літературної діяльності, Богдан-Ігор Антонич займався мистецтвом, майстерно грав на скрипці та мріяв про кар’єру композитора. Його різнобічні інтереси робили його творчість ще більш багатогранною.

В особистих спогадах його нареченої Ольги Олійник йдеться, що Богдан-Ігор Антонич писав поезії з самого ранку, часто скандуючи мелодії й ритмічно вдаряючи паличкою під час прогулянок по кімнаті. Окрім поезії, він займався публіцистикою, перекладами, писав рецензії й фейлетони, а також пробував свої сили у прозі. Його відданість творчості вражає.

«Найкраща пора писати для мене, це ранній ранок, — писав Богдан-Ігор Антонич у статті „Як розуміти поезію“. — Напівпробуджений, ще в ліжку складаю вірші…». Його слова найкраще описують його творчий процес.

На жаль, багатьом творчим планам не судилося здійснитися, оскільки життєвий шлях молодого літератора обірвався дуже рано, внаслідок запалення легенів, коли йому було лише 28 років. Поета поховали на Янівському цвинтарі. Його смерть стала великою втратою для української культури.

Через політику радянської влади його твори були заборонені на декілька десятиліть, однак у 1960-х роках його поезія стала відомою серед української діаспори. Це свідчить про силу його творчості.

Сьогодні вірші Богдана-Ігоря Антонича перекладені багатьма мовами світу. Його спадщина продовжує жити.

За матеріалами: «Вечірній Київ»