«Мій син зник 10 місяців тому. Я вірю, що знайду його».

«У січні 2024 року я втратила зв’язок із чоловіком. Він воював на різних напрямках, здебільшого — на передовій».

«Понад рік мій тато мав статус «зниклого безвісти». Нещодавно ми дізналися – він живий, але в полоні. Я звертаюся до всіх родин, які чекають – не втрачайте надії».

На Вічевій площі накриті столи. Але за ними — порожні стільці. На спинках — військовий піксель, поруч — берці. Їх немає… Ані серед загиблих, ані в списках полонених. Одних чекають кілька місяців, інших — ще з лютого 2022 року. Захисники, які зникли безвісти, а їхні рідні щодня моляться бодай за якусь звістку.

«Зниклі, але не забуті» — акція з такою назвою відбулася сьогодні в центрі Шептицького. Вона зібрала родини, які чекають. Ініціаторами зустрічі стали громадська спільнота «Жити чекаючи» та Червоноградський “Будинок воїна”

З травня 2023 року в «Будинку воїна» діє група підтримки родин зниклих безвісти захисників «Жити чекаючи». Цього дня її учасниці та водночас помічниці — Ірина Романькова, яка чекає чоловіка, та Оксана Пустельник, чий брат зник безвісти, — закликали родини звертатися до спільноти й не залишатися наодинці зі своїм болем.

Очікування — це надзвичайно складне випробування. Під час акції родини зниклих безвісти захисників діляться власними історіями і власним болем. Підтримують один одного й вірять, що кожен із тих, кого чекають, повернеться додому. Вони просять лише одного — не забувати. Бо поки тривають пошуки, поки лунають імена — вони живі.