Мріяв стати військовим. Через проблеми зі здоров’ям спочатку не вдалося здійснити цю мрію, але з початком повномасштабного вторгнення в Україну, В’ячеслав Тимшин вирішив піти до ТЦК. Двічі йому відмовляли, але третя спроба виявилася успішною.

З кінця січня 2023 року В’ячеслав Тимшин став солдатом ЗСУ. Пройшовши навчання, він ніс службу на Донеччині у складі військового формування. З вересня 2024 року його передислокували на Курщину. Військова спеціальність В’ячеслава – оператор радіолокаційної станції. Крім того, за дорученням командира та довірою побратимів, він активно займається волонтерською діяльністю, спрямованою на забезпечення особового складу. В’ячеслав організовує збори коштів на найнеобхідніше для бійців, включаючи засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ), аналізатори, солодощі, а також ремонт військових автомобілів. Збори проводилися і на загальні потреби підрозділу, кошти з яких йшли на відновлення боєздатності техніки. Часто йому допомагають земляки, зокрема громадська організація «РАЗОМ МИ СИЛА» (планшети, канцелярське приладдя тощо) та Волонтерський центр «ТИ НЕ ОДИН» (Starlink, пилки, обігрівачі тощо). Значну підтримку надає Сергій Гуменний, керівник БО БФ “БРАТСТВО ДОБРИХ СЕРДЕЦЬ”.

За час служби В’ячеслав отримав низку нагород, серед яких медаль «За службу українському народу», відзнака «Учасник бойових дій» та нагрудний знак «Лиман». За активну участь у житті підрозділу В’ячеслав неодноразово був нагороджений грамотами та подяками. Нещодавно він отримав подяку від військових медиків 82-ї окремої десантно-штурмової бригади за допомогу медикаментами.

Кілька днів тому у Вінницькому Соборі В’ячеславу вручили Благословенну Грамоту від Митрополита Київського і всієї України Епіфанія за заслуги перед Помісною Українською Православною Церквою та побожним народом. Перебуваючи у короткотерміновій відпустці, В’ячеслав Тимшин в першу чергу відвідав батьків своїх загиблих побратимів, поклав квіти на їх могили та вклонився пам’яті героїв.

Він також не забув відвідати міську раду, де зустрівся з головою Віктором Бичковим та розповів про військове життя. В’ячеслав зайшов до рідної школи, де поспілкувався з директоркою Світланою Мельник, подякувавши їм за підтримку його підрозділу. Простий хлопець з Липовеччини робить все можливе, щоб наблизити перемогу та мир.

В цій історії проявляється сила українського патріотизму та незламність української ідеї. Вони вічні. Слава Україні! Слава і подяка нашим оборонцям!