Сьогодні Глобинська громада відчуває глибокий сум. Ми з великим сумом провели в останню путь мужнього воїна, справжнього патріота України – Сергія Жука, який віддав своє життя за нашу свободу, за мирне небо над рідною землею. Глобинці зібралися біля Пам’ятника Захисникам України, щоб віддати шану та попрощатися з земляком.

Сльози, квіти та синьо-жовті стяги, під якими Сергій боровся, тепер покривали труну Героя, як символ незламності, мужності та честі… Ця трагічна подія глибоко вразила серця всіх, хто знав Сергія, та стала ще одним нагадуванням про високу ціну, яку Україна платить за свою незалежність.

Сергій Андрійович Жук народився 9 березня 1972 року в селі Липове, що на Глобинщині. Через два роки його родина переїхала до Глобиного, де Сергій ходив до дитячого садочка, а потім навчався у початковій школі № 5. Середню освіту здобував у Глобинській ЗОШ № 3, а завершував навчання у ЗОШ № 1. З дитинства Сергій вирізнявся добротою та відданістю своїй родині.

У 15-річному віці Сергій втратив батька. Відтоді він разом зі старшим братом Олександром стали опорою для мами, беручи на себе відповідальність за господарство та підтримку родини. Цей досвід загартував його характер та виховав у ньому почуття обов’язку.

Після закінчення школи, восени 1990 року, Сергій був призваний на строкову службу. Військову підготовку проходив у Литві, а пізніше служив у десантно-штурмовій бригаді, що дислокувалася в Туркменістані. Там він отримав звання сержанта, що свідчить про його старанність та відданість військовій справі.

У 1993 році Сергій розпочав трудову діяльність. Працював у Глобинському райвідділі внутрішніх справ, СФГ «Грущенко», ЗАТ «Глобине-Агро», а також на консервному заводі. Він оволодів професіями комбайнера та водія вантажних автомобілів, що демонструє його працьовитість та вміння пристосовуватися до різних видів діяльності.

У липні 2005 року Сергій зустрів кохання всього свого життя – Олю. Їхнє кохання стало основою міцної родини. Незабаром у них народилася донечка Катя, яку він любив понад усе на світі. Сергій був люблячим чоловіком та турботливим батьком.

Сергій Андрійович мав добре серце та золоті руки. Удома, на подвір’ї, він все робив самостійно. Був надзвичайно доброю, чесною, щирою та відкритою людиною, чудовим сусідом, надійним другом і товаришем. Завжди готовий прийти на допомогу тим, хто цього потребував. Його безкорисливість та чуйність залишиться у пам’яті всіх, хто його знав.

5 червня 2024 року Сергій Жук був призваний Кременчуцьким РТЦК та СП. Він проходив службу на посаді командира гранатометного відділення єгерського батальйону військової частини ***. Навіть у важких воєнних умовах Сергій не переставав захоплюватися військовою справою, був прикладом та наставником для своїх побратимів. Його поважали за мужність, відвагу та професіоналізм.

4 вересня 2024 року, перед бойовим виходом, Сергій Андрійович востаннє зателефонував рідним, сказав, що дуже їх любить. Після того бою він зник з зв’язку… Родина півроку чекала на звістку, сподіваючись на диво, але, на превеликий жаль, дива не сталося…

12 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу села Долинівка Покровського району на Донеччині Сергій Андрійович Жук загинув. Його смерть – це непоправна втрата для всіх, хто його знав.

Ця втрата – рана для кожного з нас. Але, доки ми пам’ятатимемо Героя, доки звучатиме його ім’я – він житиме. У наших думках, у спогадах, у вільній Україні, за яку він віддав найдорожче. Його подвиг назавжди залишиться в серцях українців.

Вічна пам’ять і шана Герою! Герої не вмирають!