Битва під Пилявцями (11 -13 (21 – 23) вересня 1648 року) – переможна битва української козацької армії, на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким, проти військ Речі Посполитої під Пилявцями (тепер -село Пилява,  Хмельницького району (колишнього Старосинявського району)  Хмельницької області.

Цього дня, 23 вересня 1648 року, в битві під Пилявцями військо Богдана Хмельницького завдало нищівної поразки польській армії під командою Миколи Остророга, Домініка Заславського і Олександра Конецпольського. Це відкрило козакам шлях на захід і вже за місяць в облогу було взято спочатку Львів, а потім Замостя, і наприкінці року Хмельницького тріумфально вітав Київ.

У вирішальний бій армії зійшлися 23 вересня 1648 року на невеликій багнистій рівнині обабіч Ікви, де заздалегідь укріпився Хмельницький, з наступу його полків на центр королівського війська. Козакам вдалося загнати піхоту супротивника на вузьку греблю і фактично винищити її, водночас зав’язуючи бої з розрізненими загонами кінноти, котра діяла безладно й неузгоджено. Вважаючи, що на підмогу козакам прибуло велике татарське підкріплення, військова рада, скликана надвечір князем Заславським «прямо на конях», вирішила покинути обоз і рятуватися верхи. Першими це зробили самі регіментарі. А далі, як оповідає один з учасників битви, «військо, побачивши, що немає вождів, кинуло на землю зброю, панцирі, списи, і все пішло врозтіч».

Українська армія захопила всю ворожу артилерію (92 гармати) та величезний обоз з матеріальними цінностями. Загальна вартість трофеїв перевищувала 7 мільйонів злотих. (Детальний опис подій: https://www.jnsm.com.ua/h/0923M/

Блискуча перемога української армії в Пилявській битві мала велике воєнно-політичне значення. У результаті битви польську армію розгромлено, повністю визволено Волинь і Поділля, було створено сприятливі умови для визволення всіх західноукраїнських земель.

Закріпивши успіх у переможній битві під Зборовом, 18 серпня 1649 року Богдан Хмельницький, який вже означав себе як «єдиновладця і самодержця руського», уклав з польським королем угоду, яка, серед іншого, визнавала автономність гетьманської влади у межах Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств і східних районів Волині та Поділля до ріки Случ: на території площею 200 тис. кв. км з населенням близько 3 мільйонів чоловік постала самоврядна козацька держава з власними урядом, судовою владою і податковою системою.

 

З історичних джерел