#4квітня_ВсесвітнійденьНАТО

4 квітня 1949 року у Вашингтоні представники 12-х країн — США, Великобританії, Франції, Італії, Бельгії, Нідерландів, Люксембурга, Канади, Данії, Ісландії, Норвегії та Португалії — підписали Північноатлантичний пакт (НАТО), що стало важливою віхою в історії світової безпеки. Цей військово-політичний союз був створений з метою колективного захисту демократичних свобод і протидії комуністичній експансії. З моменту свого заснування, НАТО відіграє ключову роль у забезпеченні миру та стабільності в Європі та світі.

У 1952 році до НАТО приєдналися Греція і Туреччина, а в 1955-у — ФРН, розширивши географію впливу альянсу. Варто відзначити, що в цьому ж році східноєвропейські країни, на противагу НАТО, створили свою військово-політичну організацію — Варшавський договір, в якій домінувала Радянський Союз. Ці події чітко демонструють епоху Холодної війни та протистояння двох військово-політичних блоків.

У 1966 році Франція вийшла з військових структур НАТО, звинувативши США у порушенні умов договору. Цей крок підкреслює складнощі та напруженість, які періодично виникали в рамках альянсу, навіть серед його членів.

У 1982 році до Північноатлантичного пакту приєдналася Іспанія, у 1990-у об’єднана Німеччина зайняла місце ФРН, а в 1999-у до НАТО вступили Угорщина, Чехія і Польща. Ці країни колись були членами Варшавського договору, який саморозпустився за вісім років до цього. У 2004 році до НАТО приєдналися Болгарія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина, Словенія та Естонія, а в 2009-у — Албанія та Хорватія. Розширення НАТО на схід стало одним з ключових факторів зміни геополітичного ландшафту Європи.

У 2010 році була прийнята нова стратегічна концепція «Активна участь, сучасна оборона», в якій визначено три найважливіших задачі НАТО: колективна оборона, врегулювання криз та безпека на основі співпраці. Ця концепція підкреслює адаптивність НАТО до нових викликів безпеки.

Єдина країна, що не має своїх регулярних військ протягом понад півстоліття, залишається Ісландія. Це унікальний приклад країни-члена НАТО з особливим підходом до оборони.

Відносини України та НАТО мають важливе історичне значення. Вони були встановлені в 1991 році з моменту вступу України до Ради північноатлантичного співробітництва відразу після розпаду Радянського Союзу. Саме Україна стала першою країною СНД, яка 8 лютого 1994 року стала учасницею програми Партнерство заради миру. 9 липня 1997 року в Мадриді була підписана Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного Договору. Головним механізмом двостороннього діалогу відповідно до хартії була заснована Комісія Україна-НАТО (КУН), яка відігравала важливу роль у розвитку співпраці. У 1998 році в рамках КУН була створена Спільна робоча група Україна-НАТО з оборонної реформи.

У 2002 році президент Леонід Кучма зробив офіційну заяву про намір України стати членом НАТО. 11 січня 2003 року було створено Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції України. Проте, 2 квітня 2010 року цей центр ліквідував Віктор Янукович. 18 вересня 2014 року президент Петро Порошенко під час виступу у Конгресі США закликав надати Україні статус союзника поза НАТО, а через три місяці заявив, що питання вступу України до НАТО вирішуватиметься через 5-6 років на референдумі, коли країна буде відповідати категоріям та стандартам цього альянсу. Сучасні події в Україні підкреслюють важливість НАТО та його ролі у забезпеченні європейської безпеки.