Любов Василівна народилася у селі Білиця колишнього Ямпільського району в робітничій родині, будучи старшою з семи дітей. Її життєвий шлях охоплює десятиліття української історії, включаючи переживання страшного Голодомору 1932–1933 років, який залишив незабутній слід у пам’яті народу. Цей період випробувань лише загартував її дух.

У 1933 році, шукаючи кращої долі, сім’я переїхала до Шостки, де її батько знайшов роботу на пороховому заводі. Це місто стало для неї новим домом, де розгорталися подальші події її життя.

Трагічні події Другої світової війни торкнулися і її родини. У 1942 році Любов Василівну було вивезено на примусові роботи до Німеччини. Вона провела там довгі три роки, до травня 1945 року, зазнаючи труднощів та поневірянь. Після звільнення, не маючи можливості повернутися одразу до рідного дому, вона вирушила на Донбас. Там, на шахті, працювала помічницею у їдальні. Саме там, серед суворих реалій повоєнного життя, вона зустріла свою долю – майбутнього чоловіка, Харлампія Степановича.

У 1953 році, створивши сім’ю, вони повернулися до рідної Шостки, щоб будувати спільне майбутнє. Цей крок символізував повернення до коріння та початок нового етапу.

До виходу на заслужений відпочинок Любов Василівна присвятила свою працю Шосткинському пороховому заводу, де залишила значний слід своєю сумлінною працею. Її внесок у розвиток підприємства є частиною історії міста.

Нині Любов Василівна – вдова, яка з гордістю несе статус учасника війни. Вона є люблячою матір’ю, бабусею та прабабусею, оточена турботою та любов’ю своєї великої родини. Її життя – це живий приклад стійкості, витривалості та незламності українського духу.

З нагоди такого визначного ювілею, 100-річчя, ювілярку тепло привітали представники управління соціального захисту Шосткинської РДА та міської ради. Її досягнення та довге, насичене життя були відзначені Почесною Грамотою, квітами та подарунками, що стало гідним визнанням її сторічного шляху.

📲 @yampilinfo