💔 4 червня – день, коли світ мусить чути дитячий плач, навіть у тиші. День безневинних дітей – жертв агресії. Це не просто дата в календарі, а глибока рана в серці кожного українця, яка не загоїться доти, доки зло не буде зупинено та названо своїм іменем. Трагедія дітей-жертв війни – це те, про що ми ніколи не повинні забувати.

11 листопада 2024 року російська ракета влучила в житлову п’ятиповерхівку у Кривому Розі. Там мешкала родина Куликів – звичайна українська сім’я, яка мріяла про щасливе майбутнє. Того дня ми втратили одразу трьох невинних янголят. Кирило, якому було лише 10 років, Демид, який не дожив до трьох років (2 роки і 9 місяців), та найменша Улянка, якій виповнилося лише 2 місяці. Ця жахлива подія назавжди змінила життя багатьох людей.

Ці діти-жертви війни загинули не через сліпу випадковість. Їх вбила цілеспрямована, холоднокровна російська ракета. У власному домі, серед їхніх іграшок, книжок та дитячих мрій. Там, де кожна дитина має почуватися в безпеці та захищеною. Важко уявити біль втрати для їхніх рідних та близьких.

Ми не можемо повернути цим дітям-жертвам війни їхні життя, але ми можемо – і мусимо – говорити про них. Щоб світ ніколи не звикав до таких трагедій. Щоб світ не мовчав, а засуджував зло та вимагав покарання для винних. Пам’ять про них має жити вічно.

Сьогодні, в цей скорботний день, ми згадуємо Кирила, Демида, Улянку та тисячі інших маленьких ангелів, чиї імена назавжди стали символом болю, незламного спротиву та непереможної гідності українського народу. Ми ніколи не забудемо їхні обличчя та їхні мрії. Кожен з нас повинен пам’ятати про ці страшні втрати.

🕯🙏 Пам’ятаємо. Боремось. Ніколи не пробачимо. Вічна пам’ять невинним жертвам. Світла пам’ять дітям-жертвам війни.