5 липня 2025 року минає рік із дня загибелі солдата Руслана Сергійовича Приходька — вірного сина України, який поклав своє життя, захищаючи рідну землю від російської агресії. Ця дата є нагадуванням про неймовірну мужність та самопожертву українських героїв, що стоять на сторожі нашої свободи. Руслан Приходько назавжди залишиться у пам’яті як приклад безмежної відданості. Руслан народився 17 липня 1979 року в місті Гірник на Донеччині, згодом його родина переїхала в мальовниче село Дмитрівка Слов’янського району. Ще змалку він вирізнявся своєю працелюбністю, щирістю і надзвичайною відповідальністю. Ці риси характеру супроводжували його протягом усього життя. Після закінчення школи Руслан вступив до професійно-технічного училища, де успішно здобув фах тракториста, що стало початком його трудового шляху. У 18-річному віці його було призвано на строкову військову службу, однак він змушений був повернутися додому через трагічну смерть батька, щоб підтримати свою родину. Працював Руслан на шахті, потім його життєвий шлях привів його до рибного господарства. Після знайомства з майбутньою дружиною Руслан Приходько переїхав до затишного села Волиця на Хмельниччині. Тут він швидко завоював повагу та визнання односельців, які знали його як надзвичайно працьовитого, спокійного, врівноваженого та щирого чоловіка. Руслан виховував трьох доньок дружини від попереднього шлюбу, з любов’ю прийнявши їх як рідних. Його серце було сповнене любові до онука, для якого він став справжнім героєм ще за життя, даруючи йому турботу та мудрі поради. Коли Україна опинилася під загрозою, Руслан Приходько не залишився осторонь. Він став на захист Батьківщини у вересні 2022 року — добровільно, без жодних вагань, як це роблять справжні чоловіки та патріоти своєї країни. Руслан служив у першій стрілецькій роті на посаді стрільця, самовіддано обороняючи східні рубежі нашої держави від ворога. Його військовий шлях був сповнений випробувань, але він завжди демонстрував незламність духу та готовність йти до кінця заради миру на українській землі. У запеклих боях на Донецькому напрямку, в районі населеного пункту Водяне, де точилися одні з найтяжчих протистоянь, Руслан Приходько героїчно загинув 5 липня 2024 року під час виконання чергового бойового завдання. Спочатку він вважався безвісти зниклим, що спричинило нестерпний біль для його близьких, проте згодом, завдяки процедурі обміну тіл, його було повернуто додому. Поховали Героя 4 грудня 2024 року в рідному для нього селі Волиця, де він знайшов спокійний спочинок серед поваги та вдячності громади. За неперевершену мужність, відвагу й героїзм, виявлені у захисті суверенітету та територіальної цілісності України, Руслан Приходько був нагороджений посмертно високою державною відзнакою — Золотим хрестом. Його ім’я навіки вписане в славетну історію спротиву українського народу агресору, а пам’ять про його подвиг — у серцях близьких, побратимів та всієї української громади. Цей Золотий хрест є символом його неймовірної самопожертви. Минув рік болю, глибокого смутку і водночас безмежної гордості за нашого захисника. Рік, відколи Руслан не поруч фізично, але його нескорений дух — з нами, надихаючи на подальшу боротьбу. Сьогодні тихою молитвою і добрим словом згадуємо загиблого Героя Руслана Приходька, дякуючи йому за мирне небо. У тиші сільського цвинтаря, в теплих спогадах родини, у сльозах вдячності на очах односельців — живе незгасна пам’ять про справжнього чоловіка, відданого Героя, Людину з великої літери. Його історія нагадує нам про ціну свободи. Вічна пам’ять і слава Герою України Руслану Приходьку!