5 серпня день пам’яті Анатолія Євгеновича Даценка – Заслуженого працівника культури, учителя, композитора, керівника Вільшанського самодіяльного народного хору.
…Біленька хата на горі у вікна якої заглядають берізки, кожної весни білопінно цвіте калиновий гай і стежка, яка веде до голубого озерця де в злагоді і любові живуть лебеді… В цій хаті в далекому 1939 році в багатодітній сім’ї народилося звичайне крикливе дитя, та Ангели не обділили його своєю любов’ю і на світі з’явився талановитий музикант, композитор, поет в душі і прекрасний керівник хору Анатолій Євгенович Даценко.
Батьки – Ольга Порфирівна та Євген Трохимович Даценки – теж були людьми творчими – співали в церковному хорі, Євген Трохимович грав на скрипці та балалайці. Любили співати і грали на музичних інструментах старші брати і сестри Шура, Зоя, Гриша, Віктор і Люда та дитинство їхнє прийшлося на війну та повоєнні роки розрухи і лише найменшому – Анатолію припало більше батьківської уваги – побачивши здібності сина Євген Трохимович навчав всьому, що вмів сам. Анатолій Євгенович був старанним учнем, грав на гармошці, придумував свої мелодії, а потім з подивом зрозумів, що на гармошці йому катастрофічно не вистачає клавіш! Учитель музики тоді пояснив, що є такий інструмент, як баян, і має він на багато більші можливості і з того часу Анатолій Євгенович став нерозлучним з цим інструментом. Перші виступи теж були з батьком і братом Віктором – їх невеличкий ансамбль запрошували на весілля , хрестини, свята в Будинок культури, а коли підріс, першим обов’язком хлопця стало грати на вулиці танці.
У 1959 році в житті Анатолія Євгеновича відбулась ще одна визначна подія: в Журжинській школі Анатолій Євгенович вперше вийшов на сцену як керівник хору. Отож маючи за плечима батькову науку, гру на весіллях і керівництво хором у 1960 році Анатолій Євгенович вступає до Канівського училища культури і вже з 2 курсу керує хором Степанського СПТУ, з яким не раз виступали і мали успіхи. По закінченні училища життєва стежка, оминувши Харківський інститут культури, куди був направлений талановитий студент, привела Анатолія Євгеновича у Вільшану.
Це був 1965 рік – у Вільшані з’явився молодий, високий, буйночубий парубок, який, не забарившись, знайшов собі дівчину під стать – голосисту, і діти, слава Богу, виросли красиві і співучі та й внуки не обділені талантами.
З 1966 по 1991 рік Анатолій Євгенович працює в музичній школі – навчає дітей грати на баяні і звичайно ж організовує дитячий хор. Свою майстерність, а головне любов до музики передавав учитель своїм учням. Мало хто з них не став на мистецьку стезю, а в основному стали вони учителями музики, директорами музичних шкіл, співаками, працівниками культури.
І, звичайно, справою всього життя Анатолія Євгеновича став Вільшанський хор, який за довгі роки існування став як велика дружна сім’я .
Має Анатолій Євгенович і державні нагороди: Ювілейна медаль за звитяжну працю з нагоди відзначення сторіччя з дня народження Володимира Леніна – 1970 рік, Відмінник культурного шефства над селом, з 1988 року, Ветеран праці з 1991 року, Лауреат районної премії імені Семена Гулака-Артемовського 2005 року, володар Почесної відзнаки «Мистецький Олімп України» 2006 року.