50 років тому, 1 серпня 1975 року, в Гельсінкі 32 європейські країни, СРСР, США та Канада підписали Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ), відомий як Гельсінський заключний акт чи Гельсинські угоди. Цей історичний документ заклав основи миру та співпраці, визначивши принципи непорушності кордонів, невтручання у внутрішні справи держав, мирного вирішення конфліктів та, що особливо важливо, поваги до прав людини та основних свобод. Гельсінські угоди мали глибокий вплив на Україну, ставши каталізатором нового етапу боротьби проти тоталітарного радянського режиму. Правозахисники використали зобов’язання, взяті СРСР, для публічних вимог щодо їх виконання. 9 листопада 1976 року в Києві була заснована Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод (УГГ), ініціатором якої виступив письменник Микола Руденко. УГГ стала першою легальною правозахисною організацією в УРСР, а згодом її діяльність продовжила Українська Гельсінська спілка під керівництвом Левка Лук’яненка. На базі Гельсінського заключного акту у 1990 році було прийнято Паризьку хартію для нової Європи, яка підтвердила відданість демократії та правам людини. У 1995 році на базі НБСЄ було створено Організацію з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). Однак, повномасштабна агресія Російської Федерації проти України у 2022 році поставила під сумнів ефективність цієї структури. Попри своє призначення як майданчика для запобігання конфліктам, ОБСЄ виявилася неспроможною стримати чи адекватно реагувати на порушення основоположних принципів, зафіксованих у Гельсінських угодах. Історія Гельсінських угод нагадує про важливість відданості принципам миру та прав людини, особливо в сучасних умовах.