🙋🏡 62-річний Олександр Володько – хранитель родового хутора на Сосниччині

На межі історичних сотень Бахмаччини, Борзенщини та Сосниччини, серед густих лісів та заболочених місць, розкинувся Аверків хутір. Це унікальне поселення, яке вже понад два століття оберігає пам’ять про славетний козацький рід Володьків. На офіційних картах ця місцевість не позначена, проте для місцевих мешканців Аверків хутір – це добре знайоме місце. Заснований нащадком запорозьких козаків Аверкієм Володьком, хутір став справжнім осередком сімейної історії, що дбайливо передається з покоління в покоління.

Сьогодні опікуном та зберігачем цього родинного гнізда є 62-річний Олександр Володько. Він є представником п’ятого покоління цієї родини. Цікаво, що його прадід Григорій, прямий нащадок засновника хутора, також пішов з життя у цьому віці. Саме Григорій збудував одну з найстаріших хат на хуторі, яка стала домівкою для кількох поколінь родини Володьків, і де зараз проживає сам Олександр.

Після 38 років проживання у Чернігові, де він працював на нафтобазі та комбінаті «Астра», Олександр повернувся до рідної Бондарівки у 2017 році. Це сталося після смерті матері, коли він мав доглядати батька. Відтоді він живе на хуторі постійно.

💬 «Мені шкода, що я не наважився переїхати сюди раніше», – зізнається Олександр. «Тут усе рідне: земля, дім, кожен спогад».

📌 Господарство, унікальні традиції та екзотичні страуси

Життя на хуторі, хоч і віддалене від міської метушні, але зовсім не нудне. Господарство Олександра Володька вражає різноманіттям: тут є кури, кролі, собаки, ставки, зариблені для власного споживання, сонячні панелі для забезпечення енергією, а найекзотичнішими мешканцями, безперечно, є африканські страуси. Ці величні птахи з’явилися тут завдяки сину Олександра, який привіз їх з інкубатора. Нині найстарші страуси досягають ваги понад 120 кілограмів, а їхній потужний удар здатний пробити дерев’яну дошку. Страуси відзначаються надзвичайною чутливістю до змін у зовнішності господаря: вони не впізнають його, якщо він одягнений незвично. В спекотні дні Олександр піклується про птахів, поливаючи їх водою, що їм дуже подобається. На зиму страуси перебувають у спеціально обладнаному утепленому приміщенні з підігрівом.

Олександр Олександрович не лише дбає про своїх підопічних, але й постійно вдосконалює своє обійстя. Він облаштував систему відеоспостереження, збудував затишну альтанку, доглядає за грядками – усе на його хуторі виглядає впорядковано та доглянуто. Часто до нього приїжджають діти з сусідніх сіл, і Олександр з радістю дарує їм страусине пір’я, що залишає незабутні враження.

📌 Собаки, пристрасть до полювання та спогади дитинства

Володько є затятим рибалкою та мисливцем. Його захоплення полюванням сягає ще семирічного віку, коли цю пристрасть йому передав дід Дмитро. Зараз у Олександра є дві вірні мисливські собаки: гончак, який є поміссю фінської та руської гончих, та німецький курцхаар. Обидві собаки відмінно виховані та доглянуті. Однак, через воєнний стан полювання наразі заборонене, тому собаки поступово втрачають свої практичні навички.

💬 «Гончак може годинами переслідувати здобич, а курцхаар – це незамінний помічник у підрушничному полюванні: він приносить здобич і ефективно виганяє зайця чи козу», – ділиться своїм досвідом Олександр.

📌 Родова пам’ять, кладовище та роздуми про майбутнє

Особливістю Аверкового хутора є наявність родового кладовища. Найстаріша могила на ньому належить Григорію Володьку, який народився у 1883 році і був прямим нащадком засновника хутора Аверка Володька. Хрест на цій могилі виділяється своєю незвичною формою – він кам’яний, дещо нагадує мальтійський хрест, який у давнину ставили козакам.

На Аверковому хуторі минуле гармонійно поєднується із сучасністю, створюючи унікальну атмосферу. Олександр Володько щиро вірить, що його головна місія – зберегти цей рідний куточок для майбутніх поколінь.

💬 «Я прагну вшанувати пам’ять своїх пращурів та продовжити родинну династію. Сподіваюся, що мої нащадки також не покинуть це місце», – висловлює свої сподівання Олександр.