🕯 7 липня. Цей день навіки вкарбований у скорботній пам’яті України як дата невимовної трагедії, що спіткала мирне село Нова Слобода на Сумщині. Жорстокі події 7 липня 1942 року, коли під час Другої світової війни село охопило полум’я нелюдського пекла, залишилися незагоєною раною. Саме у світле свято Різдва Іоанна Предтечі до села вдерся каральний загін 105-ї мадярської дивізії, несучи із собою лише смерть та руйнування.Почалася кривава розправа над беззахисними мирними жителями — безвинними дітьми, літніми людьми, жінками, цілими родинами. Цей злочин проти людяності забрав 586 безневинних життів, серед яких 120 були дітьми. Числа, що шокують, і досі відлунюють болем у серцях.Ця трагедія Нової Слободи стала однією з найжорстокіших сторінок історії Другої світової війни на українській землі, яку часто порівнюють із трагедією білоруської Хатині. Масштаби та методи злочину були настільки страшними, що Нову Слободу називають “українською Хатинню”. Людей нещадно розстрілювали, палили живцем у їхніх домівках, гнали на смерть. Хати, що були прихистком для родин, перетворювалися на братські могили, зберігаючи свідчення нелюдських звірств.У ту мить згоріло не просто село; згоріла частина серця України, відчуваючи невимовний біль від втрати. Однак з попелу піднялася пам’ять — жива, незламна, гірка, що передається з покоління в покоління.На згадку про ці жахливі події та як вічний оберіг пам’яті, у середині 50-х років у самому серці села Нова Слобода з’явився перший пам’ятний знак — невеликий обеліск, що став тихим нагадуванням про жахливу трагедію. У 1970 році на його місці постав величний пам’ятник “Скорботна мати”, що символізує невимовний материнський біль за втраченими дітьми та всіма невинно загиблими. А в 2004 році в Новій Слободі урочисто відкрили монумент жертвам нацизму — “Дзвін Скорботи”. Його глухий дзвін, що лунає крізь роки, став голосом пам’яті всього народу, нагадуючи: “Ми не забули. Ми не пробачили.”Ці пам’ятники — не просто скульптури з каменю. Це — живий голос історії, закарбовані в камені сльози, що промовляють до нас. Це — невмируще свідчення нашої шани та поваги до тих, кого знищили, але кого не змогли стерти з пам’яті.Пройшло 83 роки, але біль і війна, на жаль, не зникли з української землі. Сьогодні українці знову змушені ховати своїх дітей у підвалах під виття сирен, знову переживають вибухи, смерть і невимовний біль. Трагедія Нової Слободи 1942 року — це не просто сторінка минулого; це дзеркало сучасності, що відображає гірку правду. Це те, про що волали могили, але не почули ті, хто приніс на нашу землю нову війну.7 липня ми згадуємо кожного, чия доля обірвалася того доленосного липневого дня в Новій Слободі. Ми схиляємо голови в глибокій скорботі — і водночас стоїмо у строю, віримо, боремось і живемо. Живемо за тих, кого вбили, за тих, хто вижив, і за тих, хто прийде після нас.7 липня — це не просто календарний день. Це — непереборний біль, незгасима пам’ять і незламна сила духу. Це — урок, написаний кров’ю, і обітниця ніколи не забути ціну миру. Нова Слобода пам’ятає. Сумщина пам’ятає. Україна пам’ятає. Вічна пам’ять загиблим. Слава нескореним. Слава Україні.