Сьогодні, 7 липня, ми схиляємо голови у скорботі, вшановуючи річницю загибелі справжнього патріота та відважного захисника України – Євгена Вікторовича Войцехівського. Його ім’я навічно вписане в історію як символ мужності та самопожертви. Євген Войцехівський (16.07.1979 – 07.07.2014) був не лише командиром спецпідрозділу глибокої розвідки «Холодний Яр» та бійцем легендарного батальйону «Айдар», а й активним учасником Революції Гідності, людиною, яка не вагаючись стала на захист рідної землі. За виявлену відвагу він посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.Життєвий шлях Євгена почався 16 липня 1979 року в Кам’янці, а згодом його сім’я оселилася у Смілі. Саме у Смілянському НВК «Загальноосвітня школа І ступеня-гімназія імені В.Т.Сенатора» він здобував освіту, формуючи свій характер. Ще юнаком Євген Войцехівський активно долучився до діяльності Спілки Української Молоді в Україні, яку свого часу очолював його батько, Віктор. Цей період заклав основи його патріотичних переконань та прагнення до свободи.Військову підготовку Євген Войцехівський проходив у Богодухові, де у квітні 2000 року йому було присвоєно звання молодшого сержанта. До початку повномасштабного вторгнення він також був відомим у спортивних колах, представляючи футбольні клуби Сміли (зокрема, колишній «Локомотив»), Кам’янки та інші команди Черкащини, включаючи молодіжне «Дніпро». Ця багатогранність його особистості лише підкреслює велич духу Євгена.Навесні 2014 року, відчуваючи обов’язок перед країною, Євген Войцехівський пішов на фронт добровольцем безпосередньо з Майдану. Його відданість Україні не знала меж. Трагічна подія сталася 7 липня 2014 року в місті Щастя. Близько п’ятої ранку, під час збору розвідувальної групи, до комендатури, де перебував Євген, прибули два автомобілі під українськими прапорами. Зловмисники, видаючи себе за своїх, заявили про наявність полоненого в багажнику одного з авто. Ця підступна провокація призвела до трагічного наслідку.Після того, як одного з прибулих пропустили всередину, виникла суперечка. Євген, якого побратими знали під позивним «Чех», інстинктивно відчув небезпеку і заборонив допит у комендатурі. Готуючись до можливого розвитку подій, він передав свій автомат товаришу і почав одягати «розгрузку». У цей момент зловмисники відкрили по ньому вогонь з автоматичної зброї. Євген Вікторович Войцехівський отримав смертельні поранення — три кулі в живіт, груди та аорту, що стало причиною його загибелі.Після себе Євген залишив маму, дружину та двох синів, які народилися у 2006 та 2009 роках. Пам’ять про цього мужнього воїна житиме вічно.🕯Захисник України, Євген Войцехівський, похований на кладовищі «Орел» у рідній Смілі. Його подвиг не залишився непоміченим.🇺🇦26 лютого 2015 року, за виявлені особисту мужність і героїзм у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, а також за вірність військовій присязі під час російсько-української війни, Євген Вікторович Войцехівський посмертно нагороджений орденом «За мужність III ступеня».🇺🇦Також він посмертно відзначений Почесною відзнакою «За заслуги перед Черкащиною» у 2014 році.🇺🇦Крім того, у 2014 році Євген Войцехівський посмертно отримав особливе Відзначення «Залізний хрест».Пам’ять про Євгена Войцехівського увічнена не лише у нагородах, а й у топоніміці. 7 липня 2016 року, через два роки після його загибелі, у місті Щастя на Луганщині було урочисто відкрито меморіальну дошку на честь героя. Вона встановлена на стіні колишньої школи міліції – місця, де він поклав своє життя за Україну. У його рідній Смілі на честь Євгена Войцехівського названо вулицю та провулок, що є постійним нагадуванням про його жертовність та відданість. Ці кроки підкреслюють незламний дух та внесок Євгена у боротьбу за свободу нашої держави. Пам’ятаємо його подвиг.