71-річна Анастасія Андрусик, мешканка села Бихів на Волині, розпочала свій шлях у світі льону ще в п’ятому класі, а мистецтво ткацтва освоїла у 13 років. Майстриня поділилася, що на початку її роботи були простішими – портовини та рушники, тоді як складніші вироби створювала її мати. Наразі Анастасія Андрусик продовжує творити за унікальним верстатом своєї бабусі, який передавався у спадок і якому налічується приблизно 100 років. Цей старовинний інструмент став свідком багатьох поколінь майстринь, зберігаючи тепло їхніх рук та тепло народних традицій.

71-річна Анастасія Андрусик, жителька села Бихів, що на Волині, льон почала прясти в п’ятому класі, ткати — у 13 років. Майстриня розповіла, що спочатку робила легші вироби — портовини та рушники, а складніші виготовляла її мати. Наразі Анастасія Андрусик продовжує працювати за верстатом її бабусі, який дістався їй у спадок. Інструменту приблизно 100 років. Ця майстриня є справжньою берегинею давнього ремесла, яке передається з покоління в покоління. Її робота – це не просто виготовлення виробів, а збереження культурної спадщини Волині. Завдяки таким майстриням, як Анастасія Андрусик, традиційне українське ткацтво продовжує жити, наповнюючи світ красою та унікальністю. Кожен вироблений нею метр тканини – це історія, це душа, це мистецтво, яке заслуговує на увагу та збереження. Вона демонструє, що навіть у сучасному світі є місце для ручної праці, яка має особливу цінність. Її приклад надихає молодь вивчати та продовжувати народні ремесла, адже саме вони є невід’ємною частиною національної ідентичності. Робота за столітнім верстатом – це зв’язок часів, зв’язок з минулим, який надає особливого значення кожному створеному виробу. Анастасія Андрусик – це приклад відданості своїй справі та збереженню українських традицій.