8-й Всеукраїнський забіг пам’яті «Шаную Воїнів, біжу за Героїв України» 🇺🇦

У Житомирі відбувся 8-й Всеукраїнський забіг пам’яті, що об’єднав майже півтори тисячі учасників — від найменших дітей до досвідчених ветеранів. Ця знакова подія стала вираженням глибокої поваги та вдячності тим, хто віддав своє життя за свободу та незалежність України. Учасники забігу, рухомі спільним бажанням вшанувати загиблих героїв, подолали дистанції від 200 метрів до 10 кілометрів, несучи в серцях пам’ять про своїх близьких та побратимів.

“Біжу за свого сина Лепетюка Василя Сергійовича. Моїй дитині було 22 роки. Загинув 7 листопада 2023 року на Донецькому напрямку. Населений пункт — Богданівка. Він відслужив строкову службу і пішов служити за контрактом. 13 лютого 23-го підписав контракт, а 7 листопада загинув”, — ділиться Любов Пачевська, мати загиблого Героя. Вона біжить разом із молодшим сином Іваном Лепетюком, одягнені у футболки та з прапором з портретом Героя.

“Біжимо за батька нашої близької подруги. Родін Олексій з позивним ‘Слон’. Він кілька років вважається зниклим безвісти. Родина нічого про нього не знає. Біжимо 10 км з його ім’ям”, — розповідають Олександр Романов та Захар Чеківський.

Антон Маньковський ділиться: “Біжу за Ігоря Тичину. Військовослужбовець 95-ї бригади. Загинув 1 січня 2022 року в АТО. Це мій друг. Ми в одному дворі росли”.

Тарас Горбатюк, співробітник ДСНС, біжить із колегами, вшановуючи пам’ять загиблих побратимів: “Я працюю в ДСНС. Біжимо в пам’ять про загиблих колег. Вони загинули в 2022 році на Херсонщині від розриву ворожої міни. Сергій Курінний. Олексій Сич. Дмитро Краснощоков”.

“Нідзельський Любомир з позивним ‘Любчик’. Це мій коханий чоловік. Загинув цього року, 10 липня, неподалік населеного пункту Велесеньке Херсонської області. Біжу за нього. Він вартий, щоб за нього бігли і пам’ятали. Він вартий більшого”, — говорить Оксана Нідзельська, яка біжить з другом-волонтером.

“Біжу за свого чоловіка Сергія Каманіна. Загинув у Харківській області, місто Стариця, 5 липня 2024 року. Він був на захисті України з першого дня повномасштабного вторгнення. Спочатку — в 56-й аеромобільній бригаді. Потім у Херсоні отримав важке поранення. Був у 39-й бригаді. Хлопці їхали на нуль. Він поїхав з ними і загинув”, — розповідає Дар’я Каманіна, яка біжить з усією родиною, включаючи сина, вмотаного у стяг з портретом загиблого Героя.

Нікіта Лазебний біжить, вшановуючи пам’ять вітчима: “Дзядевич Євгеній Юрійович. Біжу за нього. Це мій вітчим. Він був у 62-й бригаді. Виконував бойове завдання і загинув. Два роки тому — 2 червня, у день народження моєї мами”.

“Біжать мої троє діток. За мого двоюрідного брата Андрія Гришкевича. Він з Рівного. Загинув у 27 років 10 червня 2024 року на Донеччині. 9 місяців батьки чекали його тіло додому”, — ділиться Марина Воробей, чиї діти Кіра, Ангеліна та Адріан беруть участь у забігу.

Вероніка Талько, молодший лейтенант однієї з бригад, біжить разом з донькою та побратимами: “Біжу за побратима. Щерба Олег, 46-а аеромобільна бригада. Він нещодавно став офіцером. Отримав офіцерське звання і загинув. Рік тому — в Кураховому. Він довго був головним сержантом батальйону. Позитивчик. Завжди всіх підтримував. У червні отримав офіцера, а в серпні загинув”. Її донька біжить за Андрія Руденка — водія-солдата, який загинув у листопаді цього року в Кураховому.

“Біжу за свого колегу. Він був керівником туристичного гуртка, залучав дітей до туризму, до краєзнавства. Був керівником відділу в Центрі дитячої творчості. Це був крутий професіонал. Віталій Святненко. Позивний — ‘Турист’. Еліта нашої нації. Розумний, творчий, неймовірний… Загинув у квітні 2024 року”, — розповідає Наталія Романова, яка біжить разом зі своїми синами. Її сини беруть участь у забігу за Бондо Гангідзе, грузина, який воював за Україну з 2014 року і загинув рік тому.

“Біжу за Бідника Вадима Олексійовича. Захисник Маріуполя, нацгвардія. Це син моєї сусідки. Її єдиний син…”, — ділиться Антоніна Зайцева, вимушена переселенка з Маріуполя.

“Біжить моя донька за свого хресного. Мій кум загинув 12 травня 2022 року в місті Гуляйполе. Смогоржевський Іван Анатолійович, 128-ма бригада. Він з 2014-го року захищав Україну”, — Наталія Дмитрієнко, чия донька Марія одягнена у футболку з портретом Героя.

“Біжу за Міськова Сергія. Це побратим мого побратима, а значить і мій побратим. Він загинув під Соледаром у 2023 році. Був дуже хорошим хлопцем. Чув про нього багато хорошого. Не був знайомий особисто. Для мене за честь пробігти за нього”, — ділиться Олексій Кудінов, військовослужбовець 46-ї окремої аеромобільної Подільської бригади.

“Біжу за Героя України Андрія Лінійчука з позивним ‘Кельт’… Всі наші полеглі Захисники вписані в історію. Наш обов’язок — пам’ятати і нести їхній подвиг крізь роки”, — наголошує секретар Житомирської міської ради Галина Шиманська.

Забіг пам’яті став потужним символом єднання, солідарності та незламної пам’яті українського народу. Учасники, що зібралися разом, продемонстрували глибоку шану до кожного, хто поклав життя за волю України, підтверджуючи, що їхні подвиги житимуть у серцях поколінь.

🇺🇦 Бігли, щоб пам’ятати…