Сьогодні, 8 лютого, минає десять років від дня, коли український герой, молодший лейтенант Петро Шемчук, загинув на війні, захищаючи Україну. Пам’ять про його подвиг житиме вічно. Цей день – День пам’яті про відважного захисника, який віддав своє життя за свободу рідної землі. Красилівський район та вся Україна схиляють голови перед його героїзмом.

Воїну було лише 23 роки, але він без вагань став на захист України! Петро Шемчук – приклад мужності та самовідданості.

Напередодні, секретар міської ради Ірина Морозович, керуючий справами Тетяна Романюк, діловод Чепелівського старостинського округу Марія Васильчук, педагогічний колектив школи та мама загиблого героя Валентина Михайлівна вшанували пам’ять героя, який боровся за мир та незалежність України. Вони поклали квіти на могилу воїна, висловлюючи глибоку скорботу та вдячність. Петро Шемчук – символ незламності українського народу.

Народився Петро Михайлович Шемчук 10 липня 1991 року в селі Чепелівка Красилівського району (нині ОТГ). Він зростав у родині з чотирьох осіб: мама Валентина Михайлівна, син Петро, дідусь Михайло Васильович та бабуся Ганна Василівна (мамині батьки). Сім’я проживала в селі Чепелівка за адресою: вулиця Петра Шемчука, 5 (раніше вулиця Леніна, 5). Дитинство Петра пройшло під опікою дідуся та бабусі, адже мама часто їздила на заробітки.

Дядько Петра, Василь Михайлович Шемчук, який зараз воює, розповів, що Петро з дитинства допомагав по господарству, привчаючись до праці та відповідальності. З 1997 по 2008 рік Петро навчався у Чепелівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Вчителі запам’ятали його як старанного учня. Після школи він вступив до Агротехнічного інституту в Бережанах, де здобув дві вищі освіти: інженера-механіка та економіста. Закінчив військову кафедру та отримав звання молодшого лейтенанта.

У 2013 році Петро Шемчук поїхав на короткий відпочинок до Криму, де відчував наближення трагічних подій. Пізніше, в розмові з сестрою Іванною, він поділився пророчим сном про війну з Росією та власну загибель.

Після повернення з навчання Петро жив у Красилові, де матуся придбала йому квартиру. Працював охоронцем на підприємстві «Мамин хліб». Сестра Іванна згадувала, що Петро був життєрадісним та товариським.

2 вересня 2014 року Петро Шемчук отримав повістку до війська. Спочатку він проходив навчання в навчальному центрі «Десна». Далі, як командир взводу, потрапив на фронт, у зону АТО, де брав участь у важких боях. Петро Шемчук воював у складі 3-го окремого танкового батальйону «Звіробій». Він турбувався про своїх підлеглих та завжди намагався підбадьорити рідних. Мріяв про мирне життя після закінчення війни, про будинок з терасою для зустрічей з друзями.

За словами заступника командира батальйону, Петра Шемчука загинув 8 лютого 2015 року, підірвавшись на міні під час виконання бойового завдання поблизу Авдіївки. Він пішов до підбитого танка, щоб оцінити можливість ремонту. Ворог відкрив мінометний вогонь, внаслідок чого Петро Шемчук загинув. Загинув і механік-водій Віктор Арабський.

Мужність та людяність Петра Шемчука стали прикладом для побратимів. Тіло Героя було поховано в Чепелівці.

Указом Президента України від 4 червня 2015 року Петро Шемчук посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня. Його ім’ям названо школу та вулицю в Чепелівці. 8 лютого 2016 року було відкрито меморіальну дошку на фасаді Чепелівської гімназії імені Петра Шемчука. У Красилові вулиця Куйбишева перейменована на вулицю Петра Шемчука. Портрет Героя знаходиться на меморіалі «Стіна Пам’яті» в Києві та на Дошці Слави в Красилові. Учні проводять тематичні заходи вшанування пам’яті Петра Шемчука.

Він загинув як герой, віддавши життя за Україну. Пам’ять про Петра Шемчука, захисника України, назавжди залишиться в серцях українців.