Вже понад десятиліття Україна відзначає День пам’яті та перемоги над нацизмом у дусі європейських традицій – вшановуючи, а не святкуючи. Цей підхід сформував суспільне розуміння 8 травня та подій Другої світової війни через призму людських доль, з акцентом на тих, хто боровся проти нацизму. В цей день Україна висловлює шану та подяку усім борцям з нацизмом, вшановує пам’ять загиблих воїнів та жертв найстрашнішої війни в історії людства.

Пам’ять без агресії – сила у спільних цінностях

Ця дата нагадує про трагічну сторінку історії та є застереженням: війни не повинні повторюватися. Україна віддає шану усім, хто протистояв нацизму, та мільйонам жертв – військовим і цивільним.

Сучасна українська модель пам’яті базується на принципі «Ніколи знову», а не на агресивних закликах «можемо повторити». Це важливий крок до європейського бачення, де війна – це трагічний урок, а не привід для гордості.

Перемога – спільний результат зусиль багатьох націй

Україна підкреслює: жодна країна не може претендувати на монополію перемоги над нацизмом. Це результат надзвичайних зусиль мільйонів людей та багатьох держав. Спроби присвоїти перемогу, як це робить Росія, є неприпустимими. Російська влада використовує минуле для сучасної агресії, забуваючи про головне – захист миру, а не його руйнування.

Переосмислення історії – ключ до майбутнього

Вшановуючи минуле, важливо знати правдиву історію тих часів.

Історична довідка

У міжвоєнний період українці були найбільшою бездержавною нацією в Європі. Напередодні війни українські землі опинилися під контролем різних держав: СРСР, Польщі, Румунії та Чехословаччини. Третій Рейх також мав претензії на українські території.

Трагічна доля українців під владою Радянського Союзу та Польщі, розчарування у легальних методах боротьби та західних демократіях призвели до активізації українського визвольного руху в еміграції та на Західній Україні. У 1929 році ветерани військових формувань Української революції та молодь націоналістичних груп створили Організацію українських націоналістів (ОУН) на чолі з Євгеном Коновальцем. Кінцевою метою ОУН було створення Української самостійної соборної держави. У 1930-х роках ОУН зростала. Її перше бойове “хрещення” відбулося у березні 1939 року. Оунівці брали участь у захисті Карпатської України. У вересні того ж року відбулося зіткнення з репресивною машиною СРСР. Спротив на Західній Україні був відчайдушним. Від 16 до 35 тисяч підпільників були арештовані або вбиті.

23 серпня 1939 року СРСР та Німеччина підписали Договір про ненапад – пакт Молотова–Ріббентропа. Секретний протокол до нього передбачав розподіл сфер впливу та загарбницькі плани щодо територій, зокрема й Польщі.

Внаслідок змови Гітлера та Сталіна війна торкнулася українців 1 вересня 1939 року, коли нацистська Німеччина напала на Польщу, і німецька авіація бомбардувала Львів та інші міста Галичини.

Гітлер підбурював Сталіна до негайного вступу до Польщі. 11 вересня 1939 року СРСР створив Білоруський та Український фронти, а 17 вересня Червона армія перетнула польський кордон, окупувавши західну Україну. Таким чином, від початку війни і до 22 червня 1941 року СРСР і Німеччина були союзниками та несуть спільну відповідальність за розв’язання Другої світової війни.

Разом з тим, між Гітлером та Сталіном існувала взаємна недовіра. 18 грудня 1940 року Гітлер підписав план «Барбаросса» – наступальну операцію на СРСР. Радянське керівництво мало розвідувальну інформацію про вторгнення, але через спроби не провокувати Німеччину, Червона армія виявилася неготовою до нападу. 22 червня 1941 року почалася німецько-радянська війна, а СРСР став ворогом Німеччини.

Перший рік війни став катастрофою для Червоної армії. Ворог швидко просувався на схід. За рік Україна була окупована нацистською Німеччиною, яка представляла себе визволителькою від більшовизму. Насправді ж нацисти відводили Україні роль сировинної колонії, здійснюючи масові злочини проти українців.

Вигнання гітлерівців з України почалося 18 грудня 1942 року. Навесні 1944 року було прорвано німецький фронт біля Карпат. Остаточно нацистів вигнано в листопаді 1944 року. Радянські війська дісталися кордону з Румунією і Словаччиною. Бої перемістилися до Європи. У Віденській операції брали участь 2-й і 3-й Українські фронти та Дунайська флотилія. Однією із завершальних стала Берлінська операція. Для штурму Берліна спрямували 1-й, 2-й Білоруські та 1-й Український фронти. 8 травня 1945 року підписано Акт про капітуляцію Німеччини.

Наслідки Другої світової війни для України

Друга світова війна для України включала не лише військові дії та окупацію. Українці брали участь у боях на всіх фронтах. Варто відзначити внесок українців у розгром нацизму, включаючи військовослужбовців Червоної армії (близько семи мільйонів), вояків УПА (понад 100 тисяч), а також тих, хто воював у з’єднаннях інших держав: Польщі, США, Канади, Франції.

Прямі людські втрати України у Другій світовій – понад 8 мільйонів осіб, економічні – 285 мільйонів тогочасних рублів. Обидва тоталітарні режими не рахувалися з життями людей на українських землях. Відомі злочини нацистів (Голокост, розстріли, спалення сіл, депортації). Замовчувалися злочини комуністичного режиму (розстріли в’язнів, підрив ДніпроГЕСу, знищення поранених в Одесі). Україна пов’язана із завершенням війни. 2 вересня 1945 року генерал Кузьма Дерев’янко, уродженець Уманщини, від імені СРСР приймав капітуляцію Японії.

Українськими землями в роки Другої світової фронт пройшов двічі. Тактика спаленої землі була застосована як відступаючою Червоною армією, так і військами Третього Рейху. Тут відбувалися масштабні битви і рух спротиву.

Українські національні партизанські загони почали формуватися у 1941 році. Згодом ініціативу створення повстанських загонів перейняла Організація українських націоналістів ОУН(б). Українська повстанська армія налічувала десятки тисяч бійців, які діяли на Волині, Поліссі і Галичині. Формами боротьби УПА були рейди, напади на німецькі гарнізони, склади, сутички з радянськими партизанами, військами НКВД, підрозділами польської Армії Крайової. Після приходу радянської влади у 1944 році УПА продовжила боротьбу в підпіллі до кінця 1950-х років.

Як Москва перетворила перемогу на культ

Свято Дня Перемоги було встановлено 8 травня 1945 року. 9 травня оголошено днем всенародного торжества. Параду Перемоги в Москві провели лише 24 червня 1945 року. У наступні роки святкових заходів не було. У 1947 році День Перемоги став робочим. Скасували будь-які виплати ветеранам.

З 1948 по 1965 рік 9 травня не було вихідним, але святкування відбувалися. У містах-героях давали салют, публікували привітання. Інші радянські свята відзначали з більшим розмахом. Вихідним День Перемоги став у 1965 році. Тоді ж провели ювілейний Парад Перемоги. Щорічним дійством Парад Перемоги став з 1995 року в Російській Федерації.

Після 1960-х 9 травня стало головним святом в СРСР, а міф про Перемогу заступив міфологію про Жовтневу революцію. Компартія почала експлуатувати тематику «Великої Перемоги» для підвищення авторитету.

Пам’ять про Другу світову війну перетворилася на культ. У сучасній Росії міфи про Другу світову війну залишаються осердям ідентичності, а комеморативні практики отримали назву «побєдобєсіє».

Російська пропаганда культивує міфи про Другу світову війну не лише в Росії, а й серед держав, які були частиною СРСР, маніпулюючи громадською думкою в Європі та світі. Держава-агресор використовує перемогу у Другій світовій війні як виправдання для злочинів в Україні.