Із прифронтового Родинського, що розташоване поблизу Покровська, пішки вийшов 93-річний Олексій Фомич. Його історія — це свідчення стійкості та бажання вижити навіть у найскладніших умовах війни.

Цю зворушливу історію пенсіонера розповідає hromadske. У минулому Родинське було домом для майже 10 тисяч мешканців. Олексій Фомич – один із останніх, хто зважився покинути своє рідне місто, яке опинилося під загрозою.

Йому довелося пройти сім кілометрів до найближчого населеного пункту, Білицького, звідки його мала забрати евакуаційна група. Це був довгий і виснажливий шлях для 93-річного чоловіка, який вже пережив чимало життєвих випробувань.

«Шкода: на городі бджоли лишилися, шість бідонів меду, собака лишився, — розповідає дідусь вже в евакуаційній машині, а його очі наповнюються сльозами від пережитого. — З дружиною отримали квартиру, двоє дітей. Тільки дожили до того, що все є. І знову нема в мене нічого». Ці слова Олексія Фомича про проникливу втрату всього, що він будував роками, викликають глибоке співчуття.

Пенсіонер дуже хотів забрати з собою свого вірного собаку, але фізично не міг його нести. На жаль, пес, наляканий вибухами, зміг пройти лише до кінця вулиці, а потім повернувся до свого подвір’я. Ця розлука стала ще одним болючим моментом для старенького.

«Не знаю, скільки днів він звідти виходив. Але внучка вийшла на нас, зв’язалася з нами, щоби попросити про допомогу, евакуювати її дідуся. І зараз він перебуває на одній адресі, де чекає», — розповів волонтер і капелан Леонід Номерчук, який займається евакуацією цивільних. Волонтерська допомога є надзвичайно важливою для порятунку людей в зонах бойових дій.

Леонід Номерчук, який допомагав Олексію Фомичу, раніше евакуював людей з Покровська до Білицького. Білицьке вважалося відносно спокійним прифронтовим містом, проте у серпні лінія фронту стрімко наблизилася, що змусило людей шукати безпечніші місця.

У виданні нагадали, що до повномасштабного вторгнення у Білицькому мешкало сім тисяч людей. Одним із них був пан Василь, чий будинок був зруйнований, і він ледь урятувався з-під завалів.

«Коли вибухнуло, у собаки очі вилізли. Мене засипало склом і рамами о першій ночі. Я потихеньку виліз, пішов до друга, який за два будинки живе, і сказав: „Слава Богу, що живий“». Після такого пережитого шоку Василь залишився без даху над головою, тому й звернувся до волонтерів за допомогою з евакуацією.

Раніше ми розповідали, що під Покровськом 65-річний чоловік 4 дні виходив з окупованого села через лінію фронту. Це чергова історія незламності духу українців.