ЯМПІЛЬЩИНА ПОПРОЩАЛАСЬ ІЗ МИРОСЛАВОМ БОДЯНОМ

ЖИТТЯ ЗА УКРАЇНУ: ПРОЩАВАЙ, ГЕРОЮ!

Цей день промине, за ним пройде рік.
Та серце не в змозі забути той біль…
І знову вночі присниться їй син,
Крізь сон вона крикне: «Вернувся живий!»
Та ранок настане і знов невідоме…
Як завжди шукає його біля дому,
Та пусто на стежці, немає нікого, немає нікого…
Ти не плач за мною, мамо, не плач!
В твоїм серці я живий.
Став Героєм для країни назавжди твій син.
Ти не плач за мною, мамо, не плач,
Ти така не одна…
Скільки забрала синів ця клята війна…

Довгим був шлях воїна додому. Один рік 8 місяців і 10 днів… Рідні Мирослава Бодяна, поки його вважали зниклим безвісти, чекали, надіялись, сподівались, що він живий, що вони його обіймуть, що він повернеться. На жаль… 20 червня 2025 року стали реальністю їх найгірші передчуття… Інформаційна довідка, яку привезли рідним представники РТЦК та СП, поховала останні надії.

На офіційному сайті Ямпільської міської ради з’явилось сумне повідомлення:
«Глибокий сум через трагічну звістку знову огортає Ямпільську громаду. Підтвердилися найстрашніші побоювання рідних та близьких… «На щиті» додому повертається мужній воїн, сержант прикордонної служби БОДЯН МИРОСЛАВ ІВАНОВИЧ, 1992 року народження, інспектор прикордонної служби 3-ьої категорії-номер обслуги 1 відділення інспекторів прикордонної служби 3-ьої прикордонної застави відділу прикордонної служби «Могилів-Подільський», який довгий час вважався зниклим безвісти.
31-річний тростянчанин, вірний присязі, загинув у бою за Україну 10 жовтня 2023 року поблизу населеного пункту Макіївка Луганської області. Він віддав своє життя за мир та безпеку нашої країни, виконуючи завдання з відсічі збройної агресії російської федерації”, – повідомила Ямпільська міська рада, висловлюючи щире та глибоке співчуття родині та близьким полеглого Героя.

Пізньої ночі на 21 червня 2025 року першими, як завжди, організовано, із квітами і державною символікою зустріли траурний кортеж клембівчани. А вже 22 червня наша громада провела захисника в останню земну дорогу.

Народився Мирослав Іванович Бодян 17 березня 1992 року в с.Гонорівці Ямпільського району. Пізніше сім’я переїхала в с.Тростянець. У 1998 році пішов у перший клас до місцевої школи. Середню освіту здобував у Гоно́рівській школі, закінчивши її у 2009 році. Вступив на навчання до Вінницького кооперативного коледжу. З 2011 по 2012 рік служив строкову у внутрішніх військах. Після армії пішов на службу до поліції. У 2014 році, коли настала загроза для України, Мирослав, не роздумуючи, пішов служити в АТО.
У 2019 році створив сім’ю, обравши за дружину гарну дівчину Ганну. У 2020 році у подружжя народився син Ярослав. Почалось повномасштабне вторгнення. 4 травня 2022 року чоловіка мобілізували. Простий сільський хлопець, яких більшість у війську сьогодні, він ні на мить не сумнівався, що має взяти зброю до рук, і як усі вони, казав вдома: «Я іду захищати свою сім’ю та Україну». Мирослав побував у найгарячіших точках, у найзапекліших боях на Донеччині. Ніс службу на передових позиціях на Чернігівщині, Луганщині.
Рік і вісім місяців Мирослав Бодян вважався безвісти зниклим. І тільки тепер рідні дізнались, що загинув їх мужній Воїн ще 10 жовтня 2023 року.

Саме завдяки таким хлопцям, як Мирослав з позивним «Мироха», замість трьох днів, як говорили російські нелюди, ми стоїмо, тримаємо оборону уже майже 3,5 року. Світлий, добрий, щирий, самовідданий. Це людина, на яку можна покластись. Він був справжнім, надійним. Його поважали усі, – саме таким в серцях рідних та близьких залишиться наш полеглий Герой.

Віддати шану захиснику, що повертався до рідної домівки «на щиті», «живим коридором» вийшли ямпільчани, жителі прилеглих сіл. У його рідному Тростянці зібралися майже всі жителі – із жовто-блакитними прапорами, квітами та вінками з жалобними стрічками. Рідні, близькі, друзі, представники влади несли Захиснику квіти. Люди не стримували сліз, схиляли голови у скорботі.

Заупокійну літію у рідній домівці за загиблим Героєм відслужили отець Віталій та військовий капелан 24-го прикордонного загону отець Олександр.

Після цього похоронна процесія вирушила до центру села, де відбувся траурний мітинг. Сумно лилась пісня «Українське сонце зійшло», стояли навколішки і діти, і старі, і знову сльози та біль. Біль, який, здається, вже неможливо витримати, він пече, ріже, і мучить лише одне запитання: доколи? Скільки ще матерів, дружин і дітей ридатимуть, припавши до труни з найдорожчою людиною? Скільки??? Хочеться кричати на увесь світ, щоб почули і допомогли, а не лише висловлювали стурбованість і співчуття… А ще низько вклонитись і подякувати нашим Захисникам і Захисницям, і живим, що зі зброєю у руках в нелюдських умовах стоять, стоять понад усе, аби була Україна, жила Україна і усі ми… І полеглим уклін за подвиг, за самопожертву, за те, що ви були і завжди будете в пам’яті усіх, кому “не всьо равно» и кому «не какая разница». Ви втратили життя, але не втратили віри…

Відкрив і вів громадянську панахиду староста Тростянецького старостинського округу Сергій Бойко. Щирі слова співчуття рідним воїна висловили Ямпільський міський голова Сергій Гаджук, директор ПОП «Рідний край» Анатолій Комар, вчителька Гонорівської гімназії Жанна Більська та о.Віталій. Вони дякували батькам за те, що зростили такого сина – справжнього патріота своєї Батьківщини, дякували Герою за його подвиг, за наближення Перемоги і світлого майбутнього для всіх.

– Дорогі рідні, односельчани, українці! – звернувся до присутніх Сергій Гаджук. – Пекучий біль і гіркий смуток війни чорним крилом торкнувся наших сердець. Сьогодні ми зібралися тут, щоб в скорботі схилити низько голови перед Героєм України, який у боротьбі за волю і кращу долю України, за нас віддав найдорожче, що мав — своє життя. Уже 117-ий з нашої Ямпільської громади. Хотів би, щоб ми усі пам’ятали подвиг нашого Героя. Він ще дуже багато міг зробити для своєї родини, міста, держави, але тепер йому назавжди – 31. Все більше янголів наша громада має у Небесному війську… За незалежність та територіальну цілісність України найцінніше – власне життя віддають її мужні сини. Вічна пам’ять. Щирі співчуття батькам, дружині, синові, бойовим побратимам, всім, хто втратив найдорожчу людину… Знаю, що жодними словами не втамувати ваш біль. Схиляємо голови в глибокій скорботі перед подвигом нашого Героя, перед батьками за те, що ви виростили справжнього патріота. В цю гірку мить поділяємо ваше горе. Пам’ятаймо: свободу виборюють кров’ю, а мирне небо здобувається ціною найдорожчого. Слава Україні!

Свій жалобний виступ Анатолій Комар розпочав зі слів сердечного співчуття батькам Івану Володимировича та Лілії Миколаївні Бодянам, дружині Ганні, всім рідним полеглого Воїна.
– Для батьків втрата сина назавжди залишиться незагоєною раною. Я не знаю, яким воїном був Мирослав. Але він був гарною людиною. Порядна, вихована, щира дитина. Ніхто не може сказати про нього поганого слова. І тому наше село збідніло на ще одну дуже порядну людину, ще одна сім’я осиротіла. Сьогодні день 22 червня, коли 84 роки тому наша країна, наш народ почули страшне слово «війна». І всі ці роки ми живемо спогадами про ту війну і про тих, хто загинув, захищаючи нашу країну і нас з вами. Думаю, що пам’ять про наших захисників, таких, як Мирослав, буде не менш тривалою, а навпаки. Сумно констатувати, але народ наш зачерствів, дуже мало бачимо взаєморозуміння, підтримки. Не знаю чому. Але сьогодні такі сім’ї, як сім’я Бодянів, повинні користуватись повагою, підтримкою всіх, і ніхто ні на мить не має права забувати, чим пожертвували вони заради нашого життя. Я вам кланяюсь!

Не приховуючи сліз, згадувала свого колишнього учня Жанна Більська:
– Дуже важко говорити. Статус «безвісти зниклий» давав рідним, усім нам сподівання на те, що станеться диво, що, можливо, Мирослав у полоні. Але, на жаль, дива не сталось. Кожен учитель нашої школи може сказати про Мирослава тільки гарні слова. Він був старанний, врівноважений, дисциплінований, щирий, завжди готовий прийти на допомогу. Перед очима окремі уривки зі шкільного життя. І усі вони тільки гарні, добрі, приємні, світлі. Приїжджаючи в село, Мирослав часто приходив до школи. Щира посмішка і теплі обійми. Про себе ж завжди відповідав стримано: «У мене все нормально». Інтернет заповнений портретами Мирослава. На них зі щирою посмішкою наш Мирослав, Миросик, як усі називали його, саме таким він залишиться у наших серцях…

Сердечні співчуття від командування і особового складу 24-го Могилів-Подільського прикордонного загону рідним полеглого Героя висловив заступник начальника з персоналу Федір Чикін:
– 2023 році я проходив службу в 11 прикордонному законі м.Краматорська. 13 військових підрозділів, які прибули з усієї України, були прикріплені до 66-ої бригади, в одному з підрозділів якої ніс службу Мирослав Бодян. Група наших прикордонників висунулась на штурм противника. В результаті мінометного обстрілу ми втратили людей, які також вважались безвісти зниклими. Одним з них якраз був Мирослав. Він був дуже порядною людиною, гідний військовослужбовець. Сказати, що він не боявся, не можу. Боявся, як і всі ми. Але ніколи не відступав. Сьогодні ми прощаємось з Героєм України, люблячим сином, добрим батьком та чоловіком. 24-ий прикордонний загін втратив не тільки військовослужбовця, він втратив друга та побратима. Вічна пам’ять Мирославу Бодяну! Слава Україні!

– Раб Божий Мирослав пішов виконувати Господню заповідь Любові, пішов захищати мир ціною власного здоров’я, власних сил, власного життя. «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться». Ось що обіцяв Спаситель у нагороду таким, як воїн Мирослав, – звернувся до рідних та присутніх отець Віталій. – Ми молимося за його безсмертну душу та закликаємо усіх також постійно згадувати його у своїх молитвах. Він віддав своє життя за нас. Вічна пам’ять Герою!

Хвилиною мовчання учасники траурного мітингу вшанували пам’ять Мирослава Івановича, полеглих земляків і усіх воїнів, хто загинув за свободу і цілісність своєї країни.

Поховали Мирослава зі всіма військовими почестями на сільському кладовищі. Трикратний салют сповістив про те, що віднині тут спочиває вірний син України, який поклав своє життя на вівтар Перемоги. Прапор, яким була обгорнута труна загиблого воїна, як символ держави вручили дружині Ганні Бодян. У Героя залишились невтішні батьки Іван Володимирович і Лілія Миколаївна, дружина Ганна Олегівна та синочок Ярославчик, якому 24 червня виповниться 5 рочків.

Мирослав Бодян став іще одним небесним воїном, ще одним Героєм, який залишиться навіки в пам’яті нашої громади. Нехай ця світла пам’ять служить болючим нагадуванням про те, яким шляхом маємо йти і яких цінностей дотримуватись, щоб бути гідними великої жертви, яку складають за Україну її відважні сини.
Світла пам’ять воїну!

«ЯВ» висловлюють щире та сердечне співчуття рідним і близьким полеглого Героя Мирослава Бодяна. Світла пам’ять, глибока шана і вдячність назавжди в наших серцях.