Пам’ять
У МЛИНОВІ ПОХОВАЛИ НАЙМУДРІШОГО ІНТЕЛЕКТУАЛА
За всю історію ріднокраю
Минулої субота відійшов у засвіти відомий господарник, державник, мудрець і патріот України Анатолій Васильович Харитонюк. Завершила славний життєвий шлях Людина, що гідно його долала і залишила по собі світлу і добру пам’ять. Народженого під час Другої світової війни у грізному 1942 році в селі Ниви Золочівські на Демидівщині Господь наділив високими літами та успішною долею. Хоча все це відносне, адже як прийшов у світ в час війни, так і залишив його під час війни – щоправда, вже іншої, але такої ж кровопролитної, страшної, руйнівної.
Анатолій Васильович після закінчення десятирічки в Сенкевичівці на Волині та Львівського сільськогосподарського інституту працював у рідному селі у ниво-золочівському колгоспі. Там він і потрапив на олівець кадровиків із райцентру, бо виділявся проникливим розумом, аналітичним хистом, фаховими вміннями та життєвою мудрістю. Тож новим місцем роботи Анатолія Васильовича стало Млинівське управління сільського господарства. А в 1979 році аграрії підгаєцького колгоспу «Правда» обрали його головою правління. Відтоді підгаєцький колгосп набирав виробничого розмаху та потужного господарського темпу. За ці роки в Підгайцях були збудовані середня школа і дитсадок, Будинок культури і контора господарства, приміщення сільської ради та інші споруди, газифіковані села, прокладений асфальт на дорогах і вулицях населених пунктів, а в деяких бригадних селах – заледве не до кожної хати.
ЛЮДЯМ ЗАЛИШИЛОСЯ ТВОРІННЯ ЙОГО ДУХУ
Анатолій Харитонюк був високодуховною людиною. Саме з його ініціативи та завдяки його дипломатично-діловому хисту в радянську добу нашої історії на кладовищі в Озлієві спорудили каплицю, згодом – храм у селі Підгайці та Озлієві. Як йому вдалося знайти ключі до серця і душі першої особи в районному табелі про ранги? – знав, хіба що, один Господь і сам Анатолій Васильович. А людям залишилося творіння його духу і сумління…
У 1998 році мудрого господарника і потужного інтелектуала обрали головою Млинівської районної ради другого скликання. Душевність і щирість, людяність у стосунках із підлеглими, депутатами, жителями населених пунктів району, мудрість, діловитість, оперативність, дипломатичність та виваженість при ухваленні рішень з питань життєдіяльності Млинівщини – найголовніші його чесноти. І вони пульсували в його душі до останніх миттєвостей на білому світі.
Анатолій Васильович разом із дружиною Марією Степанівною подарували родині, ріднокраю, Україні та білому світу дві донечки, які стали продовженням родовідної святості і гідності, боголюбивості і порядності. Таких же і внуків послав йому Господь – розумних, скромних, людяних, а подячне слово внука Ярослава Гасяка хай дійде до серця кожного, хто його слухав. Хай душевне поле кожного дідуся буде засіяне такою любов’ю, повагою, сердечністю, які виголошувало і випромінювало серце Ярослава.
ЗАСЛУЖИВ ПОЖИТТЄВУ ШАНУ І ПОВАГУ
Щемні слова про спочилого виголосили настоятель Свято-Михайлівського храму о. Тарас (Варварук), а також Світлана Король, яка впродовж другого скликання Млинівської районної ради працювала завідувачкою відділу під керівництвом Анатолія Васильовича. Світлана Сергіївна озвучила чимало інформаційних вісток із його життєпису і всі вони – світлі, добрі, від них віє теплом і духовністю: за кошти підгаєцького колгоспу, який очолював Анатолій Васильович, на Млинівщині була збудована перша церква після багаторічного атеїстичного безглуздя; саме в підгаєцькому колгоспі одноголосно ухвалили рішення виділити півтора гектара землі для будівництв Свято-Михайлівського храму у Млинові, в якому, власне, відспівували спочилого. Мабуть, за одне таке рішення він заслужив пожиттєву шану і повагу.
Вже у статусі голови районної ради Анатолій Васильович вибудував партнерські стосунки з райдержадміністрацією та її керівниками і всі спільно працювали на благо району. Анатолій Васильович цінував і шанував людей праці, совісних і порядних.
Він багато читав, міркував, аналізував і знав чимало цікавинок із нашої минувшини. До речі, саме Анатолій Васильович колись просвітив мене інформацією про псевдомобілізацію УПА і як у її смертельну пастку заледве не потрапив його батько. Можливо, цей епізод із життєпису тата через кілька десятиріч завадив Анатолію Васильовичу одержати звання Героя Соціалістичної праці.
ХАЙ КВІТАМИ ПАМ’ЯТІ СТАНЕ ЛЮДСЬКА ВДЯЧНІСТЬ
Провести Анатолія Харитонюка в останню життєву дорогу прийшли жителі Підгайців, Ужинця, Озлієва, Млинова, колишні керівники району, колеги із сільгосппідприємств та підприємств агропромислового комплексу, установ, організацій, усі, хто поважав цього мудросія і доброчинця.
Поховали шанованого млинівчанина і гордість ріднокраю на кладовищі в мікрорайоні Слобода поряд із могилою дружини. Хай відтепер їм обом буде затишно під правицею Господа.
Царство Небесне і вічна пам’ять тобі, добра Людино і великий Українцю. Щирі співчуття рідним спочилого.
Хай квітами пам’яті для Анатолія Васильовича стане людська вдячність за всі його добрі справи, що він зробив для людей на благословенній Млинівщині – такими словами завершила скорботну промову в пам’ять про спочилого Світлана Король. Нікому не в образу, але я б хотів наголосити: вважаю, що в першу неділю цьогорічного серпня ми поховали наймудрішого, найрозумнішого, найпотужнішого інтелектуала за всю історію Млинівщини. Жаль, що тих слів я не встиг сказати Анатолію Васильовичу за життя…