Вступ: Значення Основного Закону

28 червня Україна відзначає знакову дату – 29-ту річницю прийняття Конституції України. Цей головний нормативно-правовий акт держави є фундаментом, що закріплює основи суспільного ладу, визначає державний устрій, систему та порядок утворення, а також принципи організації і діяльності всіх державних органів. Найважливіше, що Конституція України гарантує фундаментальні права та обов’язки громадян, ставши символом нашої незалежності та демократичного розвитку.

Ухвалення та введення в дію Основного Закону Верховною Радою України 28 червня 1996 року стало вирішальним етапом у процесі утвердження державності. Це подія мала колосальне політичне та правове значення для формування української політичної нації та розвитку громадянського суспільства. Міжнародна спільнота, зокрема Венеціанська комісія, визнала, що наша Конституція у частині прав, свобод та обов’язків громадян відповідає міжнародним стандартам у галузі конституційного права, підкреслюючи її прогресивність та гуманістичну спрямованість.

Українська Конституція справді зорієнтована на гуманістичні ідеали та правові відносини між суспільством і державою. Ця орієнтація є наслідком багатовікового пошуку українцями норм і засад, що регулювали б взаємодію між населенням і владою, незважаючи на складне колоніальне та тоталітарне минуле. Саме такий підхід робить Україну невід’ємною частиною європейської цивілізації та істотно відрізняє нас від авторитарних режимів.

Ключові повідомлення: Моральний орієнтир і захист цінностей

Конституція України – це не лише ядро національної правової системи, а й наш моральний орієнтир. Для кожного українця Конституція є символом прав і свобод, гідності та непересічних цінностей, стійкості та нескореності нації. Вона є свідченням прагнення до справедливості та верховенства права.

Сьогодні, в умовах повномасштабної війни, коли окупанти щодня чинять численні злочини, ми як ніколи гостро усвідомлюємо важливість цінностей, закладених у Конституції України. Їх захист та збереження для майбутніх поколінь є нашим першочерговим завданням. На відміну від формальних декларацій, що не захищають ані власних громадян, ані інші народи, Українська Конституція є реальною та дієвою.

Історично конституційний процес свідчить про глибокі наміри юридичного закріплення на найвищому рівні таких цінностей Українського народу, як демократія, верховенство права, рівність громадян, а також незалежність і територіальна цілісність своєї держави та європейський цивілізаційний вибір. Ці принципи становлять основу нашого державотворення.

Нам вдалося побудувати незалежну сучасну європейську державу. Положення щодо стратегічного курсу України на набуття повноправного членства в Європейському Союзі й Організації Північноатлантичного договору нині закріплено в Основному Законі. У Конституції України чітко визначено, що захист держави, її незалежності та територіальної цілісності, а також повага до її державних символів є обов’язком кожного громадянина. Український народ, здійснюючи спротив російському вторгненню, захищає державу від окупанта, чим виконує свій найвищий конституційний обов’язок. Разом ми протистоїмо агресору, який зневажає юридичні норми та міжнародне право, наближаючи нашу Перемогу та притягнення до відповідальності держави-терориста.

Історична довідка: Еволюція українського конституціоналізму

Український конституціоналізм має глибоке історичне коріння, тяглість і свої особливості, що формувалися протягом століть. Найголовніші з них – розвиток під впливом європейських країн, які першими почали його формувати, та заснування на ідеях прав та свобод людини, верховенства права та демократії. Ці засади виникали відповідно до національного характеру українців, способу життя, цінностей і суспільних відносин.

Середньовічна передісторія: від “Руської Правди” до Литовських статутів. “Руська Правда”, що почала укладатися в ХІ столітті за князювання Ярослава Мудрого, є першою відомою кодифікацією права на українських територіях. Вона наслідувала законодавчі акти германських та англосаксонських держав Європи, з акцентом на правах різних станів, власності та судочинстві. У Литовських статутах було кодифіковано право Великого Князівства Литовського. Три редакції статутів (1529, 1566, 1588 років), написані слов’янською мовою, увібрали в себе правові традиції Русі та середньовічної Європи. Вони встановлювали межі князівської влади і захищали права різних суспільних станів, закладаючи основи конституційного права.

Зародження вітчизняної конституційної думки: Гетьманщина та Пилип Орлик. Воно пов’язане із революцією під проводом Богдана Хмельницького та відродженням козацької державності (2-га половина XVII – XVIIІ століть). Внутрішній устрій, соціально-економічний розвиток, права та вольності козацтва визначали гетьманські універсали та міжнародні договори. Вагомою віхою тогочасного розвитку конституційної думки України стала Конституція Пилипа Орлика 1710 року – “Договір та встановлення прав і вольностей Війська Запорозького та всього вільного народу Малоросійського…”. Це був документ, що обґрунтував право України на державну самостійність та її державний устрій, засвідчивши політичну зрілість козацької держави і прагнення до унормованого життя за власними законами.

Формування конституційних ідей після втрати державності (кінець ХVІІІ – початок ХХ століть). Власні конституційні проєкти розробили Микола Костомаров, Михайло Драгоманов, Георгій Андрузький. Кирило-мефодіївці декларували ідеї республіканського устрою, демократичного правління, громадянських прав, а ідеалом бачили федерацію слов’янських народів. На початку ХХ століття на українських теренах конкурували різні конституційні концепції, що свідчило про активний розвиток українського конституціоналізму.

Конституційний процес в добу Української революції 1917–1921 років. 29 квітня 1918 року Мала Рада схвалила “Статут про державний устрій, права і вольності УНР”. Згодом, 13 листопада того ж року, ухвалили Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії, що слугував конституцією Західноукраїнської Народної Республіки. Ці та інші проєкти заклали основи державницької традиції УНР.

Конституційні ініціативи українського визвольного руху ХХ століття. Традиції державного будівництва продовжив 15 березня 1939 року в Хусті Сойм Карпатської України, проголосивши її незалежність. У липні 1944 року Установчі збори УГВР ухвалили Універсал, Платформу і Тимчасовий устрій, що також вважаються важливим джерелом української конституційної думки.

Конституції УСРР / УРСР: формальний характер. В УСРР / УРСР у різний час було ухвалено чотири конституції. Вони хоч і проголошували Україну суверенною державою, але насправді були лише формальним прикриттям колоніального становища України та панування в ній тоталітарного режиму, не надаючи реальних механізмів для захисту прав і свобод.

Новітній конституційний процес та відновлення незалежності. Творення сучасної Конституції розпочалося із ухваленням Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року. З розпадом СРСР та ухваленням Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року національна законотворчість активізувалася. Робота над прийняттям Основного Закону тривала майже 4 роки, супроводжуючись гострими дискусіями. 28 червня 1996 року після безпрецедентного за тривалістю й напругою засідання, що увійшло в історію під назвою “Конституційна ніч”, Верховна Рада 315 голосами ухвалила Конституцію України, що стало історичним моментом у відновленні незалежності України.

Основні положення Конституції України

Конституція України складається з преамбули та 15 розділів. У преамбулі підкреслюється, що Верховна Рада України ухвалює Основний Закон України від імені Українського народу – громадян України всіх національностей. Демократизм форм правління в Україні визначається, серед іншого, тим, що державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, забезпечуючи систему стримувань і противаг.

Україна є соціальною державою, що підкреслює її відповідальність за добробут своїх громадян. Визначаючи спрямованість зовнішньополітичної діяльності, Конституція України робить наголос на забезпеченні національних інтересів та безпеки України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами й нормами міжнародного права.

В Конституції закріплено широкий спектр прав і свобод людини й громадянина, що охоплює всі без винятку права і свободи, які світова демократична спільнота вважає за відповідні гуманістичні стандарти у суспільному і державному житті. Визначено також конституційні органи України, їх статус і повноваження; територіальний устрій та органи місцевого самоврядування України. Процедура внесення змін і доповнень до Конституції є досить жорсткою, вимагаючи від 2/3 до 3/4 голосів конституційного складу Верховної Ради України. З прийняттям Конституції України 1996 року втратили чинність попередні конституційні акти, утверджуючи її як єдиний Основний Закон.

Матеріали Українського інституту національної пам’яті до Дня Конституції України:

1. Конституції Української революції (2024);

2. Батьки законотворчості та конституціоналізму.

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті