Виражаючи суверенну волю українського народу, 28 червня 1996 року Верховною Радою було ухвалено Конституцію України – головний нормативно-правовий акт, що став наріжним каменем консолідації українського суспільства. Прийняття цього Основного Закону України мало величезне значення як для національного державотворення, так і для розвитку сучасної української політичної нації та громадянського суспільства. Конституція України є не просто збіркою законів, а справжнім національним скарбом, що відображає нашу багату історію, глибоке історичне коріння, тяглість державницької традиції та незмінну європейську зорієнтованість українського конституціоналізму. Цей документ є основоположним законом для кожного громадянина України, юридично закріплюючи цивілізаційний вибір українського народу, що формувався століттями.

Авторитетні міжнародні інституції, зокрема Венеціанська комісія, визнали Конституцію України однією з найдемократичніших у Європі. Це стосується насамперед положень, які регламентують права, свободи та обов’язки громадян, повністю відповідні міжнародним стандартам у галузі конституційного права. Документ чітко визначає, що Україна є правовою державою, яка ґрунтується на принципах поваги до особистості та недоторканності її прав і свобод, верховенства права та суворого дотримання закону, а також категорично забороняє будь-яку дискримінацію. Конституція України центрована на людині, гуманістичних цінностях та гармонійних правових відносинах між суспільством і державою. Попри досвід життя в тоталітарній системі та наявність колоніального минулого, українцям завжди була притаманна прагнення до пошуку норм і засад, що регулювали б взаємодію між населенням і владою – це кардинально відрізняє нас від авторитарних режимів і робить невіддільною частиною європейської цивілізації.

Звертаючись до історії українського конституціоналізму, варто згадати унікальний документ – укладений у 1710 році «Договір та встановлення прав і вольностей Війська Запорозького…», що широко відомий як Конституція Пилипа Орлика. Цей договір, написаний під значним впливом ідей західноєвропейського парламентаризму, вважається однією з перших європейських конституцій у сучасному її розумінні. Він передбачав створення моделі незалежної держави, прописував поняття «вільного народу», засади демократії, правосуддя, а також антикорупційні та соціальні норми. Навіть тоді, коли на Сході заперечували існування української державності, Конституція Пилипа Орлика вже закладала фундамент суверенної України.

Іншим важливим етапом був Основний Закон Української Народної Республіки – «Статут про державний устрій, права і вільності УНР», прийнятий 29 квітня 1918 року. Хоча він не мав шансів бути повністю втіленим через обставини часу, Конституція УНР зробила значний внесок у розвиток українського конституціоналізму. Вона проголошувала державну незалежність і територіальну цілісність УНР, закріплювала суверенне право народу, закладала принципи розподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також основи децентралізації з широким місцевим самоврядуванням. Підтверджувалися також права національних меншин.

Історично український конституційний процес послідовно демонструє незмінні прагнення нашого народу до юридичного закріплення на найвищому рівні ключових цінностей: демократії, верховенства права, рівності громадян, незалежності України та територіальної цілісності власної держави, а також незворотного європейського вибору України. Сьогодні Україна по праву є незалежною демократичною державою. Положення щодо стратегічного курсу на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору нині чітко зафіксовано в Основному Законі. Конституційний обов’язок щодо захисту України, її незалежності, шанування державних символів та забезпечення економічної й інформаційної безпеки глибоко вкорінений у серці кожного українця, виходить з глибин нашої історії та передається з покоління в покоління. Дієвість цієї норми Конституції українці щоденно демонструють на практиці впродовж уже понад десяти років повномасштабної війни. Протистояння агресору триває. Ворог зухвало нехтує юридичними нормами та міжнародним правом, нищить, вбиває, руйнує та грабує, але наш народ залишається незламним. За підтримки закордонних партнерів ми наближаємо нашу Перемогу, логічним продовженням якої буде притягнення до відповідальності держави-терориста. А цивілізований світ отримає шанс на встановлення стійкого миру та успішну реконструкцію глобальної системи колективної безпеки.