«Солдат без ілюзій»: історія Івана Павлюка з Млинова

🪖 Іван на позивний «Іванович». Йому 42. Родом із Млинова, що на Рівненщині. До повномасштабного вторгнення працював на будівництві – займався внутрішніми та зовнішніми ремонтами. Строкову службу не проходив. Але з 25 червня 2022 року – у строю. Спочатку – ДФТГ, потім солдат у 57 батальйоні 104 окремої бригади “Горинь”.

«Прийшла війна – треба щось робити. Сидіти вдома й чекати, що все само мине – не мій варіант».

Початок повномасштабного пам’ятає чітко.
«Мали їхати на роботу – не поїхали. Почалась війна».

На фронті вже понад два роки. Пройшов Торецький напрямок.
«Війна є війна. Ми стріляємо, по нас стріляють. Найважче – вижити».

“Іванич” каже, до всього можна звикнути – навіть до війни. Але ця звичка залишає шрами.

«Людина привикає. Але ті, хто прийдуть пізніше, будуть довго відходити. Ми вже стали холоднішими. І більше цінуємо кожну хвилину життя».

Вдома чекають дружина, мама й двоє синів. Молодшому – 3 роки.
«Йому кажемо, що тато на роботі. А старший уже все розуміє. Готується. Знає: захищати доведеться».

Про тих, хто ховається від війни, говорить холодно:
«Кожен сам вибирає. Але чим менше людей тут, тим важче тим, хто є».

Вірить: Перемога буде, але для цього потрібно багато працювати.
«Головне, аби люди перестали думати тільки про свою задницю. Бо хата з краю – не спрацює. Рано чи пізно дійде до всіх. Краще – раніше. Бо потім може бути вже пізно».

І додає, як є:
«Наша задача зберегти життя своє та побратимів. Щоб не було ні “трьохсотих”, ні “двохсотих”».