Доля українських дітей, які вимушено перебувають на тимчасово окупованих територіях (ТОТ), залишається одним із найболючіших наслідків тривалої агресії. Питання про те, як вони здобувають освіту, чи зберігають зв’язок з Україною та які кроки вживає держава, щоб їх не втратити, є ключовими для майбутнього нації. Нещодавно ці питання детально обговорювалися на панельній дискусії «Право на освіту в час війни: як навчаються діти під окупацією та на шляху до свободи», що відбулася у Львові в межах освітнього фестивалю.

Росія свідомо «працює» з дітьми на ТОТ

За оцінками експертів, близько 600 тисяч дітей шкільного віку перебувають на ТОТ. Ця цифра включає: понад 41 тисячу у Запорізькій області, 20 тисяч у Херсонській, понад 147 тисяч у Донецькій, більше 100 тисяч у Луганській та близько 285 тисяч у Криму. Проте лише приблизно 44 тисячі цих дітей минулого навчального року змогли долучитися до української системи освіти дітей в окупації. Це значне скорочення порівняно з 56 тисячами попереднього року, що свідчить про посилення тиску та загроз з боку окупантів. Навчання в українській школі на тимчасово окупованих територіях становить пряму небезпеку для дитини та її родини.

Серйозною проблемою залишається комунікація та залучення до української освіти тих дітей, які наразі не охоплені. Російські «освітні» програми та стандарти спрямовані на формування нової, проросійської ідентичності. Це передбачає примусове вивчення російської мови, повну відсутність доступу до української мови та історії, а також поширення пропаганди через позашкільну діяльність. Дітей активно залучають до проросійських «рухів» та «юних армій», де їм нав’язують наративи про те, що Крим є частиною Росії, а російські солдати — герої. Ці 600 тисяч дітей можуть стати як майбутніми амбасадорами України, так і тими, хто становитиме загрозу національній безпеці, асоціюючи себе з РФ. Тому боротьба за освіту дітей в окупації є пріоритетною.

Що ми маємо робити?

Вчителі, які працюють онлайн, відіграють ключову роль у збереженні української ідентичності для дітей на ТОТ. Вони не лише викладають українську мову, літературу чи історію, але й проводять національно-патріотичні заходи, навчають дітей розпізнавати дезінформацію та протистояти маніпуляціям. Таке дистанційне навчання пов’язане з щоденним ризиком, оскільки окупанти вдаються до допитів, залякувань, погроз депортації та позбавлення батьківських прав.

Педагоги продовжують підтримувати зв’язок з цими дітьми, показуючи, що вони потрібні Україні, і що українська освіта допоможе їм легше інтегруватися в суспільство після деокупації. Для цих дітей вчителі є справжнім «світлом» надії. Експерти наголошують на критичній необхідності підготовки вчителів для роботи з дітьми з ТОТ. Це не лише академічне, а й державне питання, адже Україна не може дозволити собі втратити понад півтора мільйона дітей, які перебувають в окупації (враховуючи всі вікові групи).

Дослідження показують, що лише 36% студентів педагогічних вишів готові працювати з психосоціальними проблемами, хоча 70% відчувають потребу в таких знаннях. Лише кожен третій студент обізнаний з питань міжнародного гуманітарного права, що є важливим для пояснення дітям того, що відбувається. Серед ключових компетенцій, необхідних для вчителів, які працюють з дітьми на ТОТ, виділяють: вміння працювати в умовах розділеного класу, працювати з травмами окупації (втрата рідних, фільтраційні табори) та здатність відновлювати довіру до української держави і українську ідентичність. Заступниця міністра освіти і науки України наголосила, що політика уряду спрямована на підтримку інтеграції дітей з ТОТ у громади їхнього перебування. Зберігаються варіанти дистанційного навчання, а для тих, хто не має змоги відвідувати українські дистанційні класи, впроваджується педагогічний патронаж. Цей інструмент дозволяє формувати мікрогрупи, орієнтуючись на різні безпекові умови дітей, та складати індивідуальні плани навчання. Це дає вчителю більше свободи приділяти час тим предметам, які не викладаються або викладаються в невірному контексті в окупаційних школах, наприклад, українській мові, літературі та історії. МОН закликає навчальні заклади активно використовувати цей інструмент для посилення зв’язку з дітьми на ТОТ.

Визнання результатів шкільної освіти, здобутих на ТОТ, є ще одним важливим пунктом. Проєкт відповідного порядку вже розроблений і проходить погодження. Він включатиме, зокрема, учнів та вже дорослих громадян, які отримали атестати окупаційної влади, але прагнуть продовжити свій шлях в Україні. Проте, як зазначається, простих рішень немає, і кожен крок вирішує лише частину проблеми. Експерти підкреслюють важливість якнайшвидшого ухвалення відповідних документів та включення медіаграмотності до типової програми навчання для дітей на ТОТ, щоб допомогти їм розпізнавати російську пропаганду. Усі зусилля мають бути об’єднані, щоб доносити дітям інформацію про те, що Україна їх чекає, і розробити механізми роботи з тими, хто повертається з окупації та недостатньо володіє українською мовою. Слід уникати акцентування на статусі внутрішньо переміщеної особи та створювати комфортні умови для навчання, щоб діти могли легко адаптуватися. Проблема освіти дітей на ТОТ потребує системних рішень, і держава повинна знайти способи залишатися в полі зору цих дітей, використовуючи, зокрема, неформальну освіту, онлайн-платформи та навіть ті майданчики, які використовує агресор. Важливо робити щоденні системні кроки, щоб довести: Україна не зрадила своїх дітей і ніколи не зрадить. Цей фестиваль освіти зібрав понад 2500 освітян, щоб обговорити «Освіту для життя» та знайти шляхи для відновлення освіти на деокупованих територіях та підтримки дітей на тимчасово окупованих територіях.