Коли Росія почала шукати підтримки у Китаю, Північної Кореї та Ірану для своєї військової кампанії, чимало західних аналітиків заговорили про виникнення нової «осі», що, здавалося, об’єднує ці чотири держави на ґрунті авторитаризму та спільної ворожості до США та їхніх союзників. Однак, після недавніх конфліктів за участю Ірану, єдність між цими країнами опинилася під сумнівом, оскільки жодна з них не проявила реальної готовності надати Ірану суттєву підтримку. Хоча були опубліковані формальні засудження дій, матеріальної допомоги не надано.

Директор Центру вивчення Росії та Євразії, Олександр Габуєв, зазначає, що реальність конфліктів показала: Росія та Китай не поспішали допомагати Ірану. Це підкреслює обмеженість концепції такої «осі». Кожна з цих країн є досить егоїстичною і не прагне вплутуватися у чужі конфлікти. Це абсолютно різні війни та конфлікти, і країни не обов’язково поділяють однакові цінності та інституційні зв’язки так само, як це відбувається між США та їхніми союзниками.

Ці чотири держави об’єднує автократичний устрій та ворожість до Сполучених Штатів, які, на їхню думку, прагнуть їх послабити. Вони також мають певні стратегічні зв’язки, що дозволило їм пом’якшити економічні санкції Заходу, зокрема через взаємну торгівлю та обмін військовими технологіями. Проте, як стверджує професор історії Майкл Кіммейдж, ймовірно, існує лише дуже скромна координація між Китаєм, Північною Кореєю, Іраном та Росією – вони спілкуються та мають спільні розчарування щодо Заходу, але це не має визначального значення для формування стійкої «осі автократій».

Важливо зауважити, що серед цих держав лише Росія та Північна Корея мають договір про взаємну оборону. Це проявляється у постачанні КНДР зброї для Росії та відправці північнокорейських військовослужбовців для участі у бойових діях. Але навіть це не формує повноцінну глобальну «вісь автократій».

Історик Сергій Радченко наголошує, що між цими країнами немає спільних цінностей, крім розпливчастих заяв про «багатополярний світовий порядок», і існує чимало суперечностей. Він зазначає, що стратегічні інтереси Росії, зокрема її відносини з сусідами Ірану, включаючи Ізраїль та арабські держави, є занадто важливими, щоб жертвувати ними заради російсько-іранської дружби. За словами історика, російський лідер Володимир Путін є «цинічним маніпулятором, зацікавленим лише у своїх стратегічних інтересах». Якщо це означає «кинути Іран під колеса», то він готовий це зробити. На думку Радченка, ці почуття повністю взаємні і в Тегерані.

Союз Росії, Ірану, Китаю та КНДР: актуальні новини

Як раніше повідомлялося, президент України Володимир Зеленський назвав Росію, Іран та КНДР «коаліцією вбивць», реагуючи на масований удар по цивільній інфраструктурі України. За його словами, агресор використовував, зокрема, іранські безпілотники та північнокорейські балістичні ракети. Цей факт підкреслює небезпеку, яку становить продовження розповсюдження терору цією «коаліцією». Також у ЗМІ зазначалося, що Росія більше не потребує іранської допомоги у значних обсягах, оскільки вона значно наростила власне виробництво дронів-камікадзе. Це стало можливим завдяки технологіям, кресленням та навчанню, отриманим від Ірану. Залежність Росії від Ірану досягла свого піку на початку повномасштабної війни, але згодом Китай та Північна Корея стали більш значущими постачальниками для російської військової машини, надаючи боєприпаси, ракети та навіть особовий склад.

Вас також можуть зацікавити новини: