Нещодавно Верховна Рада України ухвалила ключовий Закон України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій» (реєстр. №8371). Це історичне рішення, яке підтримали 265 народних обранців у другому читанні, стало відповіддю на загрози національній безпеці та духовній незалежності України, що виникли внаслідок агресії. Головна мета цього закону — обмеження діяльності тих релігійних організацій, які афілійовані з державою-агресором.

Враховуючи, що Російська православна церква (РПЦ) фактично є ідеологічним інструментом та співучасником воєнних злочинів, її діяльність на території України відтепер забороняється. Важливо зазначити, що міжнародні інституції вже дали свою оцінку: Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) у своїй Резолюції 2540 (2024) оперативно засудила діяльність РПЦ, а Парламент Естонії навіть визнав її терористичною організацією. Це підкреслює міжнародне визнання деструктивної ролі РПЦ.

Згідно з новим законом, релігійні організації, що мають зв’язки з РПЦ, зобов’язані вийти з її складу. Для цього передбачена чітка і прозора процедура, що надає широкі можливості для релігійних спільнот України. Державна служба України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) виконує функцію дослідження, щоб встановити наявність або відсутність входження певної релігійної організації в Україні до структури РПЦ. У випадку підтвердження такого входження, ДЕСС надсилає відповідний припис. Наприклад, якщо представники релігійної організації є членами керівних органів РПЦ — її Синоду, Архієрейського Собору, Синодальних комісій чи Міжсоборної присутності — припис вимагатиме від них виходу з цих органів та надання відповідних доказів. Таким чином, положення закону про недопущення діяльності релігійних організацій, афілійованих з РПЦ, до цієї конкретної релігійної організації застосовуватися не будуть, якщо вона виконає вимоги.

Релігієзнавча експертиза, проведена ДЕСС на початку 2023 року, вже підтвердила, що Українська православна церква (УПЦ) є частиною РПЦ. Проте це не означає автоматичну заборону УПЦ. Закон чітко визначає, що забороняється діяльність РПЦ як іноземної релігійної організації, чий центр розташований у країні-агресорі. До афілійованих з РПЦ релігійних організацій, таких як УПЦ, застосовується вищеописана процедура — вони повинні вийти зі складу РПЦ після отримання припису.

Лише в разі відмови релігійної організації виконати припис, ДЕСС матиме право звернутися до суду, і тільки суд, відповідно до принципів демократичного суспільства, вирішуватиме питання про припинення діяльності такої релігійної організації. Деякі критики стверджують, що закон фактично забороняє УПЦ, оскільки вона нібито не зможе виконати вимогу щодо згадки в статуті РПЦ про її входження. Однак це базується на неуважному прочитанні закону. Документ чітко встановлює, що відповідне положення не застосовується, якщо особи з керівних органів РПЦ публічно заявляють про свій вихід та розрив зв’язків із цією Церквою.

Ще 1 червня 2023 року, відповідаючи на запит ієрархів УПЦ щодо заходів для уникнення асоціації з РПЦ, ДЕСС у своєму листі зазначила такі кроки:

• оприлюднити офіційний документ від імені УПЦ про вихід з усіма її єпархіями, синодальними установами, благочиннями, монастирями, духовними навчальними закладами, братствами, сестринствами, парафіями та місіями зі складу РПЦ;

• архієреям та клірикам УПЦ, які є членами єпископату РПЦ чи її структур, надіслати та оприлюднити заяви про вихід з них;

• офіційно повідомити Помісні Православні Церкви про вихід УПЦ зі складу РПЦ.

Україна не вимагає від УПЦ відмови від віровчення Православної Церкви, зміни літургійних практик, мови богослужіння чи літургійного календаря. Єдина вимога закону — це розрив зв’язків з РПЦ, яка активно підтримує агресію проти України, що є ключовим для національної безпеки та духовної незалежності України.

Історія знає приклади подібних рішень: у Массачусетсі, Пенсильванії та інших американських колоніях приймалися акти, що оголошували молитовні звернення за Британський Парламент та Короля зрадою. Тоді Англіканська церква в США перейменувалася на Протестантську єпископальну церкву, підкресливши розрив зв’язків із церквою ворожої держави. Це демонструє, що українська влада має всі підстави для обмеження підривної діяльності РПЦ, так само як європейські країни обмежують певні практики задля громадської безпеки.

Таким чином, Закон «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій» має легітимну мету — запобігти підривній діяльності РПЦ на території України, що є критично важливим для збереження суверенітету.

Російська Православна Церква, на жаль, стала не лише ворогом української державності, а й релігійної свободи. З 2014 року РПЦ виправдала вбивства священнослужителів, руйнування понад 630 культових споруд, закриття молитовних будинків, переслідування віруючих і катування релігійних лідерів. На тимчасово окупованих територіях фактично вільно діє лише РПЦ, яка захоплює храми та молитовні будинки, виганяючи законних власників.

Закон є необхідним для демократичного суспільства, оскільки він захищає конституційний лад, громадську безпеку та основоположні свободи. Він діє у найменш обтяжливий спосіб, дотримуючись демократичної процедури, і не накладає тягаря на совість віруючих, адже підпорядкування Московському патріархату не є частиною вчення православної церкви. Цей закон не спрямований на заборону будь-якої діючої церкви в Україні, а лише не допускає підпорядкування українських релігійних організацій центрам, що керуються на знищення української державності, культури та ідентичності. Приміром, Старообрядницька Церква та Істинно-Православна Церква вже розірвали зв’язки з центрами в країні-агресорі.

Україна завжди пишалася своїми досягненнями у сфері релігійної свободи, не маючи заборонених церков чи зачинених храмів. Однак російське вторгнення, в якому РПЦ відіграла активну роль, змусило країну захищатися від зловживання релігією з боку держави-агресора.

Цю позицію підтримує і Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій (ВРЦіРО). 11 квітня 2024 року ВРЦіРО заявила, що жодна організація, чий центр знаходиться в державі-агресорі, не може діяти в Україні. А 16 серпня 2024 року на зустрічі з Президентом України члени ВРЦіРО підтвердили свою позицію, підтримавши курс на духовну незалежність країни, водночас підкресливши, що релігійна свобода в Україні поважається навіть в умовах війни. Соціологічні опитування, зокрема дослідження Центру Разумкова, підтверджують, що більшість українців вважають, що в країні існує свобода совісті, а відносини між віруючими різних конфесій є нормальними. Звіт Pew Research Center від 5 березня 2024 року також показує, що Україна має кращі показники за індексом державних релігійних обмежень порівняно не лише з пострадянськими країнами, а й із шістьма західноєвропейськими демократіями.

Отже, закон не є забороною Української Православної Церкви, а лише не дозволяє підпорядкованість релігійних організацій на території України Російській Церкві, яка проголосила “священну війну” проти України. Це є важливим кроком для забезпечення національної безпеки та захисту духовного простору України від зовнішніх впливів.

« повернутися