10 серпня 2024 року, у скорботний день для всіх жителів Доросинівської громади, провели в останню путь нашого Героя, захисника незалежної України Кислюка Михайла Володимировича.

Молодший сержант КИСЛЮК захищав Батьківщину з травня 2022 року в складі 68 окремої єгерської бригади ім. Олекси Довбуша. Зі слів бойових побратимів Ігоря та Дмитра, Міхал був душею їхнього підрозділу, завжди в настрої і всім умів його підняти. Хлопці кажуть, був у них найпозитивнішим. “Нас бомблять, а Міша – ги-ги, і всі вже ги-ги… А треба їхати – і Міша їде. Не мав страху, відповідальний був. Дуже любив котів, і вони його відчували. Його Сімбу я з позицій перевіз у Ворончин до мами. Потім ще Жорик був, вислоухий… Пес Чірік, зараз у Луцьку живе… Коли Мішу забили, Жорик захворів, Сімба десь пропала…” – розповідає бойовий побратим Ігор.
Життя воїна обірвалося під час мінометного обстрілу на покровському напрямку на Донеччині 6 серпня 2024 року у віці 29 років.

Зустріти нашого Героя “на щиті” у центрі Доросинівської громади зібралося чимало людей. Після траурного мітингу біля стели пам’яті полеглим Героям-землякам кортеж попрямував на малу батьківщину Михайла Кислюка, у село Ворончин.

Церемонія поховання зібрала численну скорботну громаду, яка облишила всі справи, і прийшла віддати данину шани своєму молодому захисникові. Провести мужнього сина України, відданого патріота України прийшли односельчани, друзі, найближчі та найрідніші люди, однокласники, священники, жителі сусідніх сіл. Приїхали його бойові побратими, а з Тернопільщини – голова Підлозцівської ОТГ Микола Костюкевич, мама бойового побратима Юрка Поляка.
“Ми познайомилися з Мішею, коли возили волонтерську допомогу нашим захисникам. Він завжди був разом з нашим Юрком Поляком, – розповів Микола Костюкевич. – Вони кругом разом, як рідні брати. Міша – душа компанії, щирий, добрий, життєрадісний, справжній і надійний.
Не віриться, що вже його немає. Дуже боляче… Висловлюю щирі співчуття всім побратимам та всім, хто знав цього чудового хлопця. Родині щирі співчуття і низький уклін за справжнього і мужнього захисника, вашого сина, брата та родича і друга”.

Відспівали Героя в храмі Різдва Пресвятої Богородиці священники Рожищенського благочиння на чолі з митрофорним протоієреєм Василем Шняком.

Уквітчаними сільськими дорогами велелюдна процесія попрямувала до місця останнього спочинку Героя на кладовищі у селі Ворончин. На його честь пролунали залпи військового салюту. Прапор, яким була покрита домовина Героя, військові передали батькам Героя.

Війна обірвала життя молодого чоловіка, який не встиг створити сім’ю, народити дітей. Його весільний коровай розділили на кладовищі між тими, хто прийшов віддати останню шану Воїну.

За наш спокій, за мир в Україні Михайло заплатив найдорожчою ціною – своїм життям. Він з честю виконав свій військовий обов’язок, загинув вірним військовій присязі, виявивши стійкість і мужність. У нього залишилися батьки, дві сестри, брат, племінники.

І коли кажемо “Герої не вмирають!”, маємо на увазі, що вони поповнюють ряди небесного війська і вічно живуть у пам’яті тих, хто їх любив…