Олександр, 57-річний ветеран Збройних Сил України родом з Волині, пройшовши крізь жахіття війни, знайшов особливий спосіб виразити свій досвід – через малювання ікон. Його унікальні твори, створені на ящиках з-під використаних боєприпасів, є глибоким символом перетворення жаху війни на щось святе та милосердне. Для нього це не просто мистецтво, а шлях до осмислення пережитого, донесення важливого послання про стійкість духу. Особливо зворушливою є його розповідь про собак, що моторошно вили на звуки поліцейських сирен, коли ті перевозили тіла загиблих побратимів – це моторошне видіння назавжди закарбувалося в пам’яті Олександра, ставши одним із найяскравіших символів того, що йому довелося пережити на передовій.

Від фронту до іконопису: незламний дух ветерана ЗСУ

У 2022 році Олександр, попри свій поважний вік, без жодних вагань став на захист країни. Маючи армійський досвід та неабияку життєву мудрість, він служив у зенітно-ракетному полку, де ефективно прикривав українські установки від ворожих безпілотників. Він не боявся за себе, але дуже сумував за рідним домом та близькими, що чекали його повернення. Його відданість справі та мужність були прикладом для побратимів. Цей ветеран ЗСУ пройшов складний шлях, але не зламався.

Демобілізація за віком стала для нього несподіванкою та певним ударом. «Я ніяк не міг уявити, що хлопці мої залишаються в строю, а я чомусь маю їхати додому», — ділиться Олександр, демонструючи свою глибоку прихильність до військової справи та своїх побратимів. Тепер цей колишній військовий викладає фізкультуру та предмет «Захист України» в ліцеї міста Ківерці. Йому особливо боляче усвідомлювати, що 15 його учнів, котрі раніше сиділи за партами, тепер загинули на фронті. Він навчає молодь, що навіть незначна недбалість на війні може коштувати життя, передаючи їм безцінний досвід і знання, які врятують життя.

Уроки на ящиках від боєприпасів: ікони ветерана

На війні Олександр, який багато років не малював, знову взявся за пензлі, щоб абстрагуватися від жахіть і знайти внутрішній спокій. Нині в школі він зіткнувся з браком матеріалів для викладання «Захисту України»: підручників немає, зброю для уроків доводиться брати у реконструкторів, а турнікети — у волонтерів. Він самотужки розробив методику, навчаючи дітей, як накладати турнікети чи мінувати, пояснюючи, що це «про життя і смерть», а не просто теоретичні знання. Кожен урок — це важливий елемент підготовки до можливих викликів.

Свої перші ікони Олександр створив на ящиках з-під снарядів для побратимів. Він свідомо обирає нешліфовану деревину зі слідами від цвяхів та маркуванням боєприпасів, бачачи в цьому глибокий символічний сенс. Ці ікони — не просто твори мистецтва, а відображення шляху крізь випробування, що несуть у собі відбиток війни та надію на майбутнє. Він прагне, «щоб як глянути — то аж пройняло», щоб кожна ікона розповідала власну історію та викликала сильні емоції у глядача. Цей ветеран-художник через свою творчість передає глибокі емоції та переживання.

Його син, фахівець з комп’ютерної графіки, нині служить прикордонником. Олександр, який не хотів, щоб син йшов на війну, тепер пишається ним, розуміючи важливість його внеску в захист Батьківщини. У нього також є донька та двоє онуків, і він мріє, щоб їм ніколи не довелося пережити те, що пережили їхні діди та батьки. Це глибоке бажання миру для майбутніх поколінь є рушійною силою його дій та творчості.

Після всього пережитого, Олександр цінує прості речі: спілкування з друзями, спорт, смачну їжу та можливість займатися улюбленою справою. «Тільки зараз я можу робити те, що хочу. Малювати ікони, спілкуватися з друзями», — підсумовує він, демонструючи незламність духу та вміння знаходити сенс життя навіть після найскладніших випробувань. Його історія — приклад глибокого патріотизму та людської стійкості.

Нагадаємо, історія Валерія Зеленського, військовослужбовця 53-ї окремої механізованої бригади з Сіверськодонецька, який пережив 39 місяців російського полону, але його серце зупинилося менш ніж через місяць після обміну. 57-річний захисник, якого повернули до України 25 травня 2025 року, помер 16 червня. Донька Валерія розповіла, що його організм не витримав нелюдських тортур.