Колишній ватажок так званої “ДНР” Павло Губарєв висловив жорстку критику щодо російської стратегії ведення війни проти України. Його публічні заяви свідчать про зростаюче розчарування серед певних провійськових кіл Росії, які донедавна беззастережно підтримували агресивну політику Кремля. Губарєв, відомий своєю активною участю у подіях 2014 року на Донбасі, тепер стверджує, що для Москви було б краще взагалі не починати так звану “спеціальну військову операцію”, враховуючи її поточні результати та величезні втрати.

В ефірі одного з популярних провоєнних YouTube-каналів, що мають значну аудиторію серед прихильників російської агресії, Губарєв обурився тим, що російській окупаційній армії не вдається досягти заявлених цілей. Він провів паралелі з подіями Другої світової війни, висловлюючи розчарування, що нинішня армія не може “бити і гнати” ворога так, як це нібито вдавалося “дідам”. Ці слова підкреслюють глибоке невдоволення серед ультранаціоналістів відсутністю швидких і рішучих перемог.

«У нас нічого не змінюється, ми як розбивалися в м’ясних штурмах, причому постійно наступаючи, так і продовжуємо», – заявив він, вказуючи на безперспективність тактики, яка призводить до невиправданих втрат особового складу без значного просування. Така жорстка оцінка військових дій є яскравим свідченням внутрішніх проблем і відсутності ефективної стратегії на передовій. Російська стратегія, на його думку, є провальною і призводить лише до нарощування жертв.

Крім того, Губарєв висловив нерозуміння щодо реальних цілей, які прагне досягти Кремль у цій війні. Він вважає, що заселяти захоплені українські території можна буде лише “таджиками та узбеками”, що вказує на потенційні демографічні зміни та проблеми з мобілізацією, які вже постали перед Росією. Для примушення України до капітуляції, на його думку, необхідно завдавати масованих ударів по шляхах постачання та центрах ухвалення рішень, перетворюючи їх “на порох”. Ці заяви свідчать про його радикальні погляди та прагнення до ескалації конфлікту.

«Несемо втрати і ніхто на них не озирається. Чому? Ну, тому що елітушка, вона тримає активи і отримує все. Вони тут ось така феодальна знать. Найяскравішою пелюсточкою на цьому красивому феодальному дереві є влада в Чечні – Кадиров і його наступник Адам».

Ці слова Губарєва відображають глибоке розшарування всередині російського суспільства та еліт, де одні несуть тягар втрат, а інші продовжують збагачуватися. Зростаюча критика щодо військових рішень та звинувачення на адресу правлячих кіл стають все більш помітними серед так званих “Z-патріотів”.

Провоєнні блогери лютують: зростання внутрішньої критики

Як відомо, у Росії існує значна кількість “Z‑патріотів” – націоналістів, військових блогерів, депутатів та політичних технологів, які активно підтримують війну, але водночас критично ставляться до “повільної” та, на їхню думку, неефективної політики Кремля. Їхнє невдоволення зосереджене на відсутності швидких перемог, високих втратах та очевидних прорахунках у військовому командуванні. Ця зростаюча фронда створює додатковий тиск на російську владу.

Раніше колишній офіцер ФСБ, терорист та лідер “Клубу роздратованих патріотів” Ігор Гіркін отримав тривалий тюремний строк за публічні заклики до “екстремістської діяльності”. Основною причиною його арешту та вироку були дописи, в яких він відкрито називав кремлівського правителя “нікчемою і боягузом”, закликаючи передати владу “справжньому” лідеру. Його справа є яскравим прикладом того, як російська влада намагається придушити внутрішню критику, що виходить навіть від найзатятіших прихильників війни.

Після так званого “повстання” ватажка ПВК “Вагнер” Євгена Пригожина, російська влада почала активніше карати ультранаціоналістів та найбільш радикальних “турбо-патріотів”. Метою цих репресій є запобігання перетворенню цих груп на реальну загрозу для чинного режиму. Кремль прагне зберегти контроль над інформаційним полем і не допустити подальшого розхитування ситуації зсередини, особливо коли критика стосується безпосередньо військової стратегії та дій вищого керівництва.

Таким чином, висловлювання Павла Губарєва, що стосуються провальної стратегії та відсутності чітких цілей, разом із переслідуванням Ігоря Гіркіна, демонструють зростаючу напругу та розбіжності всередині самої Росії щодо продовження війни та методів її ведення. Ці події підтверджують, що навіть серед тих, хто раніше підтримував агресію, з’являються серйозні сумніви щодо її ефективності та доцільності, що лише посилює тиск на правлячий режим. Обговорення такої критики є важливим для розуміння динаміки внутрішньої ситуації в РФ.