Інфекційний мононуклеоз – це вірусне захворювання, що часто називають “хворобою поцілунків” через основний шлях передачі. Викликаний переважно вірусом Епштейна-Барр (ВЕБ), цей стан характеризується низкою неприємних симптомів, які можуть тривати тижнями або навіть місяцями. Розуміння причин, симптомів, діагностики та лікування інфекційного мононуклеозу є ключовим для ефективного управління цим захворюванням. Цей детальний посібник допоможе розібратися у всіх аспектах, пов’язаних з вірусом Епштейна-Барр та інфекційним мононуклеозом.

Що таке інфекційний мононуклеоз?
Інфекційний мононуклеоз – це гостре інфекційне захворювання, що вражає лімфатичну систему, печінку, селезінку та інші органи. Зазвичай він передається через слину, що пояснює його народну назву – “хвороба поцілунків”. Хоча вірус Епштейна-Барр є найпоширенішою причиною цього стану, інші віруси, такі як цитомегаловірус або ВІЛ, також можуть викликати мононуклеозоподібні синдроми. Захворювання найчастіше зустрічається серед підлітків та молодих дорослих, але може вражати людей будь-якого віку. Важливо знати, що навіть після одужання вірус може залишатися в організмі в латентній формі та періодично активуватися, хоча і без явних симптомів.

Симптоми інфекційного мононуклеозу
Симптоми інфекційного мононуклеозу можуть бути різними за інтенсивністю та проявлятися поступово. Найбільш типові прояви, які часто викликають дискомфорт та потребують уваги, включають:

• Сильна втома: часто є одним з перших і найтриваліших симптомів, що зберігається навіть після зникнення інших ознак.
• Гарячка: може бути високою, до 39-40°C, і тривати кілька днів або тижнів.
• Біль у горлі: часто сильний, схожий на ангіну, з білими нальотами на мигдалинах, що ускладнює ковтання.
• Збільшення лімфатичних вузлів: особливо на шиї, в пахвах та паху, вони стають болючими при пальпації.
• Збільшення селезінки: може викликати відчуття важкості або дискомфорту в лівому боці живота.
• Збільшення печінки: може супроводжуватися жовтяницею, хоча це трапляється рідше.
• Головний біль, м’язові болі та загальне нездужання.
• Висип (особливо після прийому деяких антибіотиків, наприклад, ампіциліну, що є поширеною помилкою при діагностиці).

Інкубаційний період може тривати від 4 до 6 тижнів. Симптоми мононуклеозу у дітей часто бувають менш вираженими, ніж у дорослих, або ж взагалі відсутні, що ускладнює своєчасну діагностику.

Діагностика мононуклеозу
Діагностика мононуклеозу зазвичай ґрунтується на детальному аналізі клінічної картини та підтверджується лабораторними тестами. Основними методами є:

• Загальний аналіз крові: показує підвищену кількість лімфоцитів (лімфоцитоз) та наявність атипових мононуклеарів (віроцитів), що є характерною ознакою.
• Моноспот-тест: швидкий скринінговий тест на наявність гетерофільних антитіл. Однак, він може бути негативним на ранніх стадіях інфекції або у маленьких дітей.
• Серологічні тести на ВЕБ: виявлення специфічних антитіл (IgM та IgG) до вірусу Епштейна-Барр є найбільш точним методом для підтвердження діагнозу та визначення стадії інфекції. Ці тести допомагають відрізнити гостру інфекцію від перенесеної.

Лікування мононуклеозу
На жаль, специфічного антивірусного лікування мононуклеозу, спрямованого безпосередньо проти вірусу, не існує. Терапія є переважно симптоматичною і спрямована на полегшення стану пацієнта та запобігання ускладнень. Рекомендовано:

• Відпочинок: достатній відпочинок є критично важливим для відновлення сил організму та прискорення одужання.
• Рясне пиття: для уникнення зневоднення, особливо при високій температурі та болю в горлі, що може ускладнювати прийом рідини.
• Знеболювальні та жарознижувальні засоби: такі як ібупрофен або парацетамол, для полегшення болю в горлі та зниження температури.
• Уникнення фізичних навантажень: особливо спортивних ігор та підняття важких предметів, через ризик розриву збільшеної селезінки. Ця рекомендація діє щонайменше 3-4 тижні після початку симптомів, а іноді й довше, до нормалізації розмірів селезінки.

Антибіотики не ефективні проти вірусів і призначаються лише у разі приєднання бактеріальної інфекції, наприклад, стрептококової ангіни.

Ускладнення мононуклеозу
Хоча інфекційний мононуклеоз зазвичай проходить самостійно і має сприятливий прогноз, можливі й ускладнення, хоча вони трапляються рідко:

• Розрив селезінки: найсерйозніше ускладнення, що потребує негайної медичної допомоги та є життєво небезпечним.
• Ураження печінки: може проявлятися у вигляді гепатиту або холестазу.
• Неврологічні ускладнення: рідкісні, але можуть включати менінгіт, енцефаліт, синдром Гієна-Барре або параліч Белла.
• Гематологічні ускладнення: такі як анемія або тромбоцитопенія.
• Обструкція дихальних шляхів: через сильне збільшення мигдалин та лімфатичних вузлів у горлі.

Запобігання інфекційному мононуклеозу
Оскільки вірус передається через слину, основні заходи профілактики інфекційного мононуклеозу включають:

• Уникнення спільного використання посуду, склянок та пляшок, особливо з тими, хто має симптоми або недавно хворів.
• Уникнення близьких контактів, таких як поцілунки, з інфікованими особами.
• Часте та ретельне миття рук, особливо після кашлю, чхання або контакту зі слиною.

Важливо пам’ятати, що вірус Епштейна-Барр може залишатися в організмі людини протягом усього життя і періодично виділятися зі слиною, навіть без явних симптомів. Тому повне викорінення інфекції є складним завданням.

Висновок
Інфекційний мононуклеоз – це поширене вірусне захворювання, яке, хоча й може бути неприємним і тривалим, у більшості випадків має сприятливий прогноз. Своєчасна діагностика мононуклеозу, адекватне симптоматичне лікування та суворе дотримання рекомендацій лікаря є ключовими для швидкого одужання та запобігання можливим ускладненням. Якщо ви підозрюєте у себе симптоми мононуклеозу, негайно зверніться до лікаря для точної діагностики та призначення відповідної терапії. Самолікування може бути небезпечним та призвести до небажаних наслідків.