Щодня Україна переживає випробування, що загартовують наш дух та єднають націю. У ці непрості часи ми як ніколи усвідомлюємо ціну свободи та незалежності. Ця ціна вимірюється не тільки втраченими можливостями чи зруйнованими будинками, а й найціннішим – людськими життями. Герої, які віддали своє життя за Україну, за кожен її сантиметр, за мирне небо над головою наших дітей, навіки закарбувалися в серцях. Вони боролися, не знаючи страху, відстоюючи право України на існування, на власний шлях розвитку, на свободу.Згадаємо тих, хто поклав своє життя за Незалежність! За те, щоб Україна була вільною, сильною та непоборною. Вони не вагалися, коли країна покликала, ставши на захист рідної землі від ворожих зазіхань. Їхня мужність, самопожертва та віра в майбутнє України є прикладом для кожного з нас. Це наша спільна історія, спільний біль і спільна гордість. Ми повинні завжди пам’ятати, якою ціною дається наша свобода.Вічна пам’ять кожному, хто загинув за Україну! Кожен воїн, кожен цивільний – дорослий чи дитина, що став жертвою цієї жорстокої війни – залишив по собі порожнечу, яку неможливо заповнити. Їхні імена мають бути вписані золотими літерами в літопис нашої історії. Вони загинули, щоб ми жили. Вони віддали все, щоб майбутні покоління українців могли рости у вільній, незалежній державі.Щоранку о 9:00 вся Україна завмирає – у цю мить, ми вшановуємо загиблих хвилиною мовчання🕯. Це не просто ритуал, це глибокий акт вдячності та шани. Це момент, коли кожен українець, де б він не був, об’єднується в єдиному пориві пам’яті. Це час для роздумів про їхню жертовність та про те, як ми можемо гідно продовжувати їхню справу. Ця хвилина тиші – наш незламний символ єдності та рішучості ніколи не забувати. Це також нагадування про те, що боротьба триває, і ми маємо бути сильними заради тих, хто вже не з нами.Вшануємо пам’ять усіх військових, цивільних дорослих та дітей, які загинули у війні з рашистськими окупантами🙏🕯. Їхня пам’ять живе в наших серцях, у кожному прапорі, що майорить над вільною Україною, у кожній пісні, що оспівує нашу незламність. Ми не повинні до цього звикати! Звикання до втрат – це шлях до забуття, а забуття – це шлях до повторення трагедій. Наш обов’язок – берегти цю пам’ять, передавати її від покоління до покоління, навчати наших дітей та онуків історії героїзму та стійкості українського народу. Лише пам’ятаючи про подвиги полеглих героїв, ми зможемо збудувати міцну та квітучу Україну, гідну їхньої великої жертви.