Жорстокий та безжальний рік, що розпочався 24 лютого, продовжує забирати найкращих синів і дочок України. У XXI столітті, в центрі Європи, український народ переживає величезне горе – геноцид, розв’язаний агресором. Наші захисники, попри надлюдські умови та безперервний вогонь, мужньо борються за вільне майбутнє країни, сплачуючи за це найвищу ціну – власне життя у жорстокому бою. Кожен день цієї війни – це нові втрати, нові рани, які залишаються в серцях мільйонів українців.

Сьогодні, 15 лютого, мешканці Козятина, схиливши голови у глибокій скорботі, провели в останню путь свого земляка, справжнього Героя, який загинув у боротьбі за Україну – Володимира Протосвіцького. Його жертовний подвиг назавжди залишиться в пам’яті громади та всієї країни.

Протосвіцький Володимир Миколайович народився 26 вересня 2002 року в селі Титусівка, що на Вінниччині. Його шлях до дорослого життя розпочався у 2009 році, коли він пішов у перший клас до Козятинського ЗНВК ім. В.М. Підгорбунського «Школа-інтернат-гімназія». Уже тоді Володимир вирізнявся своєю цілеспрямованістю та відповідальністю. Після закінчення дев’ятого класу у 2018 році він продовжив навчання у Бердичівському вищому професійному училищі, опановуючи важливі для сільського господарства та транспорту спеціальності: «Тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва; водій автотранспортних засобів; слюсар з ремонту сільськогосподарських машин та устаткування».

Наслідуючи приклад свого батька, Володимир обрав шлях військового. У вересні 2021 року він вступив на військову службу за контрактом до лав 59 окремої мотопіхотної бригади, а саме до 9 батальйону «Вінницькі скіфи». Це рішення свідчило про його глибокий патріотизм та готовність захищати Батьківщину ще до повномасштабного вторгнення. Він завжди був прикладом мужності та відданості своїй справі.

Життя старшого солдата, старшого стрільця мотопіхотного відділення Володимира Протосвіцького обірвалося 10 лютого 2023 року. Це сталося під час обстрілу самохідних артилерійських установок на Донецькому напрямку, поблизу населеного пункту Невельське. Отримані поранення виявилися несумісними з життям. Він загинув, виконуючи бойове завдання із забезпечення національної безпеки та оборони України, відсічі та стримування збройної агресії ворога. Володимир був вірний військовій присязі до останнього подиху, віддавши своє життя за незалежність і свободу України та кожного з нас. Його відвага та самопожертва є символом незламності українського духу.

У пам’яті рідних, друзів та побратимів Володимир Протосвіцький назавжди залишиться життєрадісним та товариським чоловіком. Його лідерські якості завжди вирізняли його серед інших, а друзі цінували та поважали його думку. Він був взірцем справжнього чоловіка, відповідальним та рішучим. Таким його пам’ятатимуть – завжди сміливим, відданим і добрим. Його світла пам’ять житиме у серцях тих, хто його знав і любив.

Панахиду за загиблим Героєм очолив військовий капелан Збройних Сил України, священик УГКЦ протоієрей Іван Цихуляк, якому співслужив протоієрей Антон Борис. Духовна підтримка була вкрай важливою для родини та громади, яка проводжала свого захисника. Протосвіцького Володимира Миколайовича буде поховано в рідному селі Титусівка. Ця втрата є непоправною, але його ім’я навічно вписане в історію України як ім’я справжнього Героя.

Герої не вмирають! Вони завжди поруч, доки ми пам’ятаємо про них, доки їхні імена лунають у наших молитвах і доки їхні вчинки надихають нас на боротьбу за вільне та мирне майбутнє України.