Сьогодні минають перші роковини з дня трагічної загибелі хороброго Героя Олега Олеговича Калашника. Він пройшов важкі бої з російськими окупантами, не корився втомі, не підпускав відчаю. За першої ліпшої нагоди мчав із фронту до дому, до родини. Вони були його компасом, серцебиттям. Але безжальна війна холоднокровно забрала його молоде життя на шляху додому – вже тут, на мирній Україні…

Народився Олег 8 листопада 1999 року в селищі Цибулів у родині Наталії Приходько та Олега Калашника. На жаль, дуже рано втратив тата, залишився мов з одним крилом. Але, так трапилось, що його мама вдруге вийшла заміж і вітчим, Геннадій Яремчук, став для нашого Героя батьком, тим другим крилом, що додало йому сили злетіти в доросле життя.

Дитячі та юнацькі роки Олега промайнули у рідному селищі. Навчався у Цибулівській загальноосвітній школі. Після закінчення 9-го класу, в 2015 році, вступив до ДНЗ «Монастирищенський професійний ліцей», де здобув професію тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва.

Олег Калашник був гарним хлопцем. Працьовитим, дружелюбним, в міру амбітним і дуже добродушним. Він цінував чесність і порядність. Його юність, як і всіх його однолітків, припала на початок російсько-української війни. Олегу було важко бачити, що творять ті нелюди на сході України. Тож, по закінченню професійного ліцею у 2018 році вступив на строкову військову службу, яку проходив у місті Золочів Львівської області. А далі підписав контракт на проходження військової служби в Національній Гвардії України.

У 2020 році в нашого мужнього Захисника відбулась приємна подія, ще й не одна. Із своєю коханою Вікторією Олег став на весільний рушник, пообіцявши одне одному все життя бути поряд, підтримувати одне одного і в горі, і в радості. А потім, у грудні того ж року, у них народився син, якого люблячі батьки назвали Владом. Наш хоробрий Захисник відчував ще більшу відповідальність, адже тепер за його плечима був і син, якого він прагнув не лише захистити, а й виростити та виховати справжнім чоловіком. Кожної відпустки Олег поспішав до сім’ї, безмежно за ними сумував…

Після початку повномасштабного вторгнення російської орди Олег Калашник приймав безпосередню участь в бойових діях. Наш Герой був навідником-оператором 1-го батальйону оперативного призначення військової частини 3018 Національної Гвардії України, тож разом із побратимами давав гідної прочуханки ворожій навалі. Його молода кров кипіла у венах, а руські вояки, в той час, розлітались навсебіч. Олег не дозволяв втомі чи страху оволодіти ним, бо знав, що вдома на нього чекають, і він мусить все перебороти та повернутись до рідних, як і обіцяв, з Перемогою.

21 червня 2024 року у нашого мужнього Воїна народилась довгоочікувана донечка Ніколь. Його щастю не було меж. Він дуже хотів її знову побачити, взяти на руки, вдихнути її запах, доторкнутись до її маленьких пальчиків. Але, 16 липня того ж року дорогою додому, в селищі Гостомель Бучанського району Київської області, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, Олег загинув… І винні у його смерті ті ординці, бо якщо б не вони, якщо б не війна, він був би поряд із сім’єю, бачив би, як росте його син, як робить перші кроки його донечка, прожив би довге й щасливе життя поряд із рідними…

Олегу назавжди 24…

Поховали Воїна з усіма належними почестями 22 липня 2024 року на кладовищі у рідному Цибулеві. Згодом ім’я мужнього Захисника увіковічено на Алеї Слави Героїв Монастирищини, а ще через деякий час, 14 серпня 2024 року – на Алеї Слави загиблих Героїв Цибулева.

Сьогодні у роковини загибелі вшановуємо нашого Захисника щирою молитвою, добрими словами, запашними квітами, принесеними до місця його вічного спочинку та Алей Слави Героїв.

Щирі співчуття родині та близьким Олега. Низький уклін і безмежна вдячність загиблому Герою Олегу Калашнику!

Герої не вмирають!

« повернутися