Повернення з полону – це справжнє переродження, кожне з яких супроводжується унікальною історією, власною тишею чи голосом, неповторними шрамами. Дехто повертається сповнений гніву, інші – з глибокою вдячністю, а ще хтось обирає мовчання. Навіть без бронежилета, полон – це окремий, пекельний фронт боротьби.

Кожен, хто пройшов через це пекло, несе свою важку історію. Слава кожному, хто вистояв, витримав, зберіг свою гідність і приніс довгоочікуване світло своїм родинам. Полон – це не лише особиста драма, а й спільна битва, де армія любові – матері, дружини, діти, весь тил – не тримали зброї, але тримали непохитну віру.

Писарівка нині радіє, адже два її сини, після 3 років, 1 місяця та 13 днів – цілої вічності – повернулися додому. Це Гоцуляк Віктор Вікторович та Попадюк Павло Михайлович.

Народжені в липні, 17.07.1996 та 20.07.1998 років відповідно, вони мали б святкувати дні народження, але натомість принесли родині тихе, безцінне щастя – бути живими і поруч. Це найбільший подарунок, який тільки можна уявити.

Їхня доля – бути частиною духового оркестру морської піхоти. 12 квітня 2022 року, неподалік Маріуполя, п’ятеро друзів-музикантів, проти своєї волі, потрапили в полон. Звільнити вдалося чотирьох. Однак, за долю ще одного триває боротьба. Родини невтомно відвідують акції на підтримку військовослужбовців, які перебувають у полоні або вважаються зниклими безвісти. Це свідчення незламності дружби, скріпленої спільним болем та випробуваннями.

Сьогодні ми бачимо лише Віктора. Його мати чекала завжди. Його брат і кохана також пережили ці довгі роки. Любов – це невпинна сила, здатна долати будь-які перешкоди. Погляньте в очі кохання – вони сяють, пронизують час, не потребують дозволу, не чекають моменту. Любов просто існує!

Павло потребує подальшої реабілітації. Неймовірне щастя і полегшення відчувають його батьки, дружина та маленька донька. Дівчинка, народжена наприкінці 2021 року, незадовго до повномасштабного вторгнення, вже стала активною учасницею акцій із звільнення українців.

Саме такі полум’яні серця стають легендами, символами незламності України.

Розділити щастя цих родин зібралися майже всі мешканці села, представники влади, депутати та школярі. У такі моменти, навіть найбагатша мова здається безсилою – спілкування відбувається через мовчання та погляди.

Зустріч була надзвичайно емоційною. Притиснута до серця правиця – найщиріший жест вдячності та подяки землякам, які організували це неймовірне свято зустрічі. Люди ще довго не розходилися, не відпускали Віктора – молодого, красивого чоловіка, що відродився, повстав і повернувся.

Рідні герої-земляки! Ви – наше світло. З кожним повернутим життям сонця стає більше. Дорогі родини! Слава вам, хто чекав! Нехай ця радість примножується, а українські сім’ї оживають, адже горя вже достатньо.

Вікторе! Вітаємо тебе, як сина, що повернувся додому – сильного, незламного, повсталого з попелу. Слава Україні! Героям слава!