У запеклих боях на Курщині група десантників 80-ї Галицької бригади опинилася під шквальним ворожим вогнем. Три українські бійці отримали важкі поранення. Але завдяки самовідданості та стійкості свого товариша, десантника Павла, який постраждав найменше, усім вдалося вибратися з оточення та дістатися до своїх позицій.

Десантник Павло, якому після поранення командира довелося взяти на себе командування групою, поділився надзвичайною історією порятунку своїх побратимів на YouTube-каналі 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади. Його розповідь — це свідчення неймовірної мужності та командної роботи під вогнем.

Під час виконання бойового завдання українські воїни зіткнулися з противником, зокрема з солдатами, які, за словами Павла, лізли під кулі з криками, ніби під дією якоїсь речовини. Це був лише початок випробувань.

Згодом розвідгрупа, до якої входив Павло, потрапила під прицільний обстріл російського танка та ударів FPV-дронів. Після потужного вибуху термобаричного боєприпасу його товариші отримали тяжкі поранення. Сам Павло зазнав лише осколкових ушкоджень на руках. Не гаючи часу, він надав першу допомогу одному з поранених, наклавши турнікет на ногу, аби зупинити критичну втрату крові.

За наказом по рації, група мала відійти до села Дружна, що знаходилося приблизно за пів кілометра. Проте, через тяжкий стан поранених, кожен метр давався з неймовірними зусиллями. Цю невелику відстань бійці долали майже дві години. Павло описує, як він ніс одного побратима, інший ледве пересувався, спираючись на палицю, а третій навіть скинув броню, щоб полегшити рух.

На шляху до безпеки ворог продовжив обстріл, але українським захисникам дивом вдалося сховатися у найближчій посадці. Через постійні атаки та неможливість безпечного пересування, їм довелось облаштуватися у бліндажі, де вони опинилися в оточенні. З настанням ранку, усвідомлюючи ризики, вони прийняли рішення про вихід через відкрите поле.

«У мене три поранені бійці, без зброї, один без броні, інший без каски. Я розумію, що у разі ворожого обстрілу не покину побратимів, але виходити якось потрібно. Через поле, до першої посадки було метрів 700», — згадує Павло, підкреслюючи свою відповідальність як командира.

Одного з поранених, який благав залишити його, Павло буквально тягнув на плечах, повторюючи: «Виходимо всі». Це свідчення непохитного бойового духу та взаємодопомоги.

«Все обійшлося, з 10-ї ранку до 7-ї вечора ми йшли до пункту призначення. Це було справжнє щастя, коли нам дали води та знеболювальне», — ділиться захисник. Ця історія — яскравий приклад того, наскільки важливі рішучість та людяність в екстремальних умовах. Павло дотепер продовжує боротьбу з агресором, залікувавши свої рани та повернувшись у стрій Десантно-штурмових військ, демонструючи незламність українського духу.

Нагадаємо, раніше історію про морського піхотинця Дмитра Чорного, який одружився після російського полону, вже розповідав ТСН.ua.