**Пісня про Стару Вижівку**

В затишнім куточку Волині,

Де пахнуть смолою ліси,

Стоїть Стара Вижівка нині

У барвах земної краси.

Моя ти поліська колиско,

До тебе я птахом лечу,

Вклоняюсь тобі низько-низько,

Кохаю тебе до плачу.

Від часу Сангушка та Бонни

До нами омріяних днів

Тебе підкорити мільйони

Хотіли чужих вояків.

Та ти не скорилась, не згасла,

Не вмер в тобі дух козака,

Нові незалежності гасла

Несе твоя вільна рука.

Стоїш ти на березі річки

Вже більш як півтисячі літ,

Шануєш традиції й звички

І знає про тебе весь світ.

Тебе називають Старою,

Погляну – ти кров з молоком.

Я так поріднився з тобою,

Як мама з маленьким синком.

Ти будеш завжди молодою,

Бо квітнеш ходою будов.

Ношу я у серці з собою

Твою материнську любов.

Куди б не поїхав далеко,

Не можу я спокій знайти,

Вертаюсь сюди мов лелека

На рідні стежки та мости.

О Вижівко, рідне гніздечко,

Ти славна своїми людьми.

Найкраще на світі містечко,

Тому, що живемо тут ми.

Микола Курилюк. Волинь. Дубечне.