Друзі! Важлива новина! 16 липня 2025 року Верховна Рада України ухвалила історично значущий закон. Цей закон визнає примусове виселення українців з їхніх традиційних місць проживання на території сучасної Польщі в період з 1944 по 1951 роки, зокрема під час операції “Вісла”, як незаконну та злочинну дію, що грубо порушувала права людини. Цей закон є першим офіційним визнанням державою Україна історичної несправедливості щодо депортованих українців з етнічних земель, вчиненої за рішеннями колишнього СРСР/УРСР та Польської Республіки.

За цим законопроєктом №2038, українцям, які були примусово переселені у 1944-1951 роках з територій, що належали Польській Народній Республіці (ПНР), будуть виплачуватися компенсації. Ці компенсації, що походять з українського бюджету, можуть отримати як безпосередньо депортовані особи, так і їхні нащадки. Про компенсації від сучасної Польщі поки що не йдеться.

Законопроєкт, внесений ще у 2019 році, стосується щонайменше 700 тисяч осіб, які потенційно можуть претендувати на виплати. Відновлення прав громадян України з числа депортованих є одним із пріоритетних напрямів, визначених законодавством. Постраждалі від виселення отримають статус “депортованих”, який надасть їм право на повернення вилученого майна та будинків. Заяви на отримання статусу приймаються протягом трьох років, а поетапне відшкодування втраченого майна здійснюватиметься протягом п’яти років. Також передбачена одноразова грошова допомога. Деталі розміру та порядку виплат визначить Кабінет міністрів.

Історичні українські землі – Лемківщина, Надсяння, Холмщина та Підляшшя – були передані Польщі Радянським Союзом після Другої світової війни. Операція “Вісла” та інші депортаційні дії, що супроводжувалися терором, репресіями та конфіскацією майна, були спрямовані на виселення українців за етнічною ознакою. Наслідки цих дій були визнані незаконними як Конституційним Трибуналом Польщі у 2002 році, так і Європейським судом з прав людини у 2004 році.

Голова ГО «Бойки Одещини» Іван Ніточко, особисто переживши цю трагедію, відзначив важливість цього закону, назвавши його “правдою від держави”. Його емоційні рядки з вірша “Поцілунок дверям” передають біль та розпач тих, хто був змушений покинути свої домівки:

Ти уяви собі, як поміркуєш:
Садибу любиш, дім, що будував,
Життя у перспективі ти плануєш,
До гаманця і скрині щось надбав.
Та звістка – наче грім з ясного неба:
«Отсюда всєм вам надо уєзжать!»
Речей дві сотні кілограм забрати треба.
«Жизнь лучшую єзжайтє узнавать».
І ти пішов. Поцілував ти двері.
А на полях дозрів вже майже хліб.
Були пусті будинки – як химери,
І не один за нами плакав кіт.
Тоді ридала не одна дружина,
Людей багато посивіло враз.
Був кожен безпорадний, як дитина;
Те горе в серці, а не напоказ.
Відчули: не повернемось ніколи.
Тікали в гори, в ліс – та хто куди.
Хто їхав – цілував усі ікони,
Не виступав, щоб не було біди.
Тоді не мали майже фотографій…
В степи привезли: «Тут тепер живи!»
Скалічено чимало біографій,
З цим спомином – довіку в голові.

Висловлюємо щиру вдячність народним депутатам Володимиру В’ятровичу, Олексію Гончаренку, Софії Федині за їхню принципову позицію та активну роботу, що сприяла ухваленню цього важливого Закону. Також дякуємо громадам і жителям населених пунктів, які зберегли пам’ять про своє походження та підтримали цю багаторічну ініціативу. Саме спільними зусиллями шість років тому було зібрано підписи до Верховної Ради, аби прийняти цей Закон. Нарешті наш голос було почуто, хоча тисячі українців не дочекалися цього моменту за життя.

@додати у вибране