Житомир попрощався із Воїном-Захисником, Ставським Олександром Валерійовичем. Ця втрата є глибоким ударом для громади, адже Олександр був не лише відважним воїном, але й чудовою людиною.

🕯️ СТАВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ВАЛЕРІЙОВИЧ
31.08.1980 – 20.07.2025рр.

Олександр народився у місті Житомирі, де здобув освіту. Його шкільні роки пройшли у ЗОШ №25, яка нині носить статус ліцею №25. Після отримання середньої освіти, він продовжив навчання у Кам’янець-Подільському військово-інженерному інституті при ПДАТУ. Згодом, він здобув освіту в Житомирській академії поліції. Свій професійний шлях він розпочав у Корольовському райвідділі УМВС міста Житомира.

Олександр був людиною, яка щиро любила життя, відзначався добротою та відкритим серцем. Його захопленням була природа, він любив море, часто ходив на риболовлю. Також Олександр мав глибокий інтерес до комп’ютерної техніки, легко освоюючи нові технології. Його кулінарні здібності викликали захоплення – він з радістю готував для своїх близьких, тішачи їх смаколиками. Для своєї матері він був уважним сином та опорою, а для свого сина – ніжним, мудрим і відданим батьком. Він завжди подавав гідний приклад сина, громадянина та патріота.

Перед повномасштабним вторгненням російських військ в Україну, Олександр працював у сфері торгівлі. Однак, коли розпочалася війна, він не зміг залишатися осторонь. Олександр став до лав Збройних Сил України, приєднавшись до славетної ОДШБ. Навіть після важкого поранення, він пройшов реабілітацію і повернувся до своїх побратимів, бо вважав своїм обов’язком бути там, де потрібен. Він брав участь у боях на курському напрямку, демонструючи надзвичайну мужність і відвагу. Його мотивацією був обов’язок перед народом та Україною, а не бажання слави.

За свою відвагу та героїзм Олександр був нагороджений численними державними та відомчими відзнаками. Серед них: медаль «Ветеран війни — учасник бойових дій», відзнака Міністра оборони України «Лицарський хрест», почесний нагрудний знак «Золотий Хрест», пам’ятна відзнака «Коїном 95-ї ОПДШБ», а також численні грамоти та подяки.

На жаль, війна залишає глибокі шрами не лише на полі бою. Ускладнення після отриманих поранень призвели до стрімкого погіршення здоров’я Олександра. 20 липня 2025 року, після тривалої хвороби, спричиненої бойовими пораненнями, серце вірного сина України перестало битися.

У вічній скорботі залишаються рідні, близькі, друзі та побратими Олександра. Його пам’ять назавжди залишиться в наших серцях.

Світла пам’ять і вічна слава Герою-Захиснику! 🕯️