🪖 УЗОРІН РУСЛАН ВОЛОДИМИРОВИЧ
16.12.1978 – 25.07.2022🥀

Пам’ять, що болить крізь роки

День змінює день. Літо вже втретє приходить на землю після того страшного липневого ранку 2022 року, коли серце Руслана Узоріна перестало битися — воїна, сина, чоловіка, батька, людини зі справжньою душею. Стільки часу минуло, а прожитий біль лише множиться разом із нашою пам’яттю. Більшість знали Руслана як захисника України, мужнього та відданого. Але тим, хто жив поруч, відлунюють в серці теплі моменти: лагідна усмішка, плечі, на яких діти відчували себе в безпеці, очі, наповнені вірою в майбутнє. Його життя було сповнене мрій — бачити, як ростуть син і донька, будувати дім під мирним небом, радіти кожному новому дню разом із дружиною.

Війна відібрала у нас цілі світи — і неможливо звикнути до тиші там, де раніше звучав його голос. Коли здається, що минуло вже багато часу, настає вечір, і спогади знову огортають. Його відвага захистила наше сьогодні, але за кожною перемогою стоїть нестерпна ціна: нездійснені мрії, зупинене життя. Обов’язок кожного — не втратити цієї пам’яті. Тому що живі вони, наші захисники, тільки доти, доки про них згадують. Руслан мав право мріяти й жити довго — ми повинні зробити так, щоб ці мрії стали частиною нашого майбутнього.

Пам’ять про Руслана — не лише про війну, а про любов, силу та піклування. Ми пронесемо через роки і покоління цю глибоку вдячність. І кожного разу, коли надія перемагатиме страх, це буде можливим завдяки таким, як він. Вічна Слава Руслану Узоріну та усім, хто залишив у спадок нам честь, силу і невмирущу віру в свободу.