-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
Новини Козлівська ОТГ
ПОЧИНАЙМО ІЗ СЕБЕ Вітаю! Саме вас, шановний, який перечитає ці рядки. Хочу з ва…
ПОЧИНАЙМО ІЗ СЕБЕ
Вітаю! Саме вас, шановний, який перечитає ці рядки. Хочу з вами погомоніти про все, що в помислах вирує у останні дні. Вчора у спекотному небі пропливали журавлині ключі. Серпень. Він приніс не лише розгар жнив, а й розпал воєн. Війна на російсько-українському фронті, на межі стосунків людей і влади, на взаємостосунках поміж різними релігійними конфесіями, політичними групами, громадянськими спільнотами. Навіть не знаю, що найперше. Війни організовують, керують ними, виконують операції наступів та оборони конкретні люди. Хочеться писати про переможні наступи, але такі випадки можуть знайти як своє зростання, так і супротивний результат.
Війни виснажують людські сили та економічні ресурси, а суспільство наше зараз перебуває у стані психологічної перенапруги. Жертовність людей, котра на початку повномасштабної агресії стала захисним щитом, тепер часто-густо перетворюється у джерело збагачення певних двоногих істот, бо інакше назвати їх не можу. Люди відчули себе обманутими, використаними, викинутими та зганьбленими. Це породило віруси зневіри, страху, обурення. А ще супротив, агресію і може перерости у вибух всередині. Про що саме піде мова? Українство далеко не однорідне. Це, як не прикро, не сплав єдності, що завжди слугує запорукою національної міці. Одна частина людей ще досі живе за принципами радянщини у стосунках та ставленні до праці чи до інших людей. Так само і до самої потреби стати незалежною та соціально справедливою державою. Вони виховані у системі, що стояла на фундаменті злодійства, брехні й підкупу. Їм такий світ був і є вигідним, бо можна жити за рахунок інших. Цих паразитів і трутнів совітський союз наплодив, як жуків на картоплинні. За сересером лиють і лиють крокодилячі сльози. Для них поняття мораль, патріотизм, справедливість неприйнятні. Гадаю, ви зустрічалися з таки не раз.
Є ще інша частина суспільства, якій байдуже все і всі. Для них головні критерії життя: випивка, «дикі танці», розваги, азартні ігри, наркозалежність, вульгарщина, лінощі, деградація. Пойдіться в неділю вечірнім Тернополем – пересвідчитеся. За пляшку горілки вони продадуть всіх і все, а поняття культури для них чуже й далеке.
Ще маємо немалочисельне згромадження гнид та ждунів, що волею обставин живуть на землі України, яку ненавидять разом із її мовою, історією, героями, правдою. Там аж кишить бажання вчинити капості, скандали, знищити, спаплюжити, знеславити все українське, возвеличити чи нав’язати милий їм рускій мір. Це засланці і зрадники – черви у здоровому плоді народу. Бачите скільки непотребу й чужинства поміж нами? І цю правда не потрібно приховувати. Вони не просто десь тут переховуються чи затаїлися. Далеко не так.
Вони прагнуть захопити владу над нами, перетворити у покірних рабів тих, яким Україна за отчий та рідний край. У багатьох питаннях, на нинішній день, як не прикро, вони таки свого досягнули. У їх намірах опустити освітній процес до такого рівня, що зі школи будуть виходити повні неуки, для яких навіть табличка множення перетвориться у недосяжність розуму. Їх стараннями інформаційний простір перетворено у засіб інтенсивного зомбування та затуманення помислів, коли людині стає не під силу самому аналізувати й вона покірно ковтає пережовану для легкого та довірливого споживання отруту брехні.
Кажуть, що чим вищий техногенний рівень країни, тим вищий рівень моралі у ньому. Гадаю, це помилка. Збагачення і культура не є взаємопов’язаними. Нині на своєму гіркому досвіді відчуваємо, що технічні новинки часто є новими носіями смерті та руйнацій. Війни дронами, лазерами, хакерськими атаками із світу фантастики перейшли у живе сьогодення. Людство вийшло на перехрестя своєї подальшості. Технічно-інформаційний прогрес привів до ситуації, коли рὀботи заміняють людей у всіх сферах праці й реальні люди стають зайвими. Людей стає забагато для планети. Появляється прірва поміж тими, що володіють незліченними капіталами, надрами, інформаційними потоками та простолюддям, яке балансує на межі виживання. І прірва ця росте щоденно. Рівень високої культури, духовне розуміння світобудови, філософо-мистецький інтелект стають небезпечними для «повелителів» та незрозумілими для «рабів». Це проблеми не лише України, а всепланетарного виміру. Складається враження, що вершину довершеності ми уже пройдено й людство почало сповзати вниз. Що і хто там очікує нас? Де і в чому наша опора? Яке місце займає при цьому віра у добро, у любов, у Бога?
Господь дав право вибору для кожного, починаючи від першолюдей на планеті і до нас із вами. Не Він нам дає, а ми самі вибираємо шлях і тих, які йтимуть поруч. Це стається як на рівні створення сім’ї та і на рівні вибору президента чи влади на місцях. Є байка Степана Руданського про чоловіка, який купив на ринку хрін, жує, сльози течуть рікою і мовить: «Плачте, плачте дурні очі, щоб повилізали, бо ж бачили дуже добре, що ви купували!» Що чи кого вибрали, то й маємо. Відомий дисидент і філософ Мирослав Маринович сказав: «Збудувати міцне суспільство на основі нинішньої аморальної більшості немислимо! Вони вважають, що чесно жити – це собі на шкоду». Тому й будують не душі свої не державу, а лише царські чвораки.
У нас війна. Так, саме у нас! Не в телевізорі, а наяву. Вже звиклися до сирен, і до кортежів «На щиті». Вже не співпереживаємо безногим воїнам, а сторонимося їх. Та що там сторонимося, військового ухилянти можуть так від гамселити, що йому на фронті таке й не снилося. Кажете – я вже задонатив 100 гривень! Цілий місяць хвалитеся тим. Це, мовляв, на авто пішло, для солдатів. А те авто разом з екіпажем в перший же день снарядом в прах рознесло. Потрібне нове, але ж ви вже дали, ви вже пташку поставили про своє «великодушну пожертву».
Війна щоденна і у всіх, зрозумійте. Якщо ми справжні українці, то всі хлопці в окопах, то ваші сини, брати, батьки. Що я зробив, аби вони вижили? Що? У кого війна, а для декого – ще один спосіб збагатитися. Зневірені, байдужинці, застрашені, перевертні поміж нашого люду прагнуть уникнути захисту Батьківщини. Вони готові заплатити канцелярським щурам та «рішалам» будь-які гроші, аби уникнути цього. Корупція і хабарництво постали раковою пухлиною в тілі незалежності. Без радикального лікування може настати летальний фінал. Я не марнословлю.
Хто ж повинен вести «хірургічне втручання»? Лише людина, яка наділена знаннями та правом здійснити таку операцію. А що маємо реально на день нинішній? А нічогісінько. Все і всі куплені й перекуплені: правоохоронці, судді, депутати різних рівнів, вищий ешелон влади. Крадії, рішали та повелителі живуть поміж нами, як нічого не бувало, без остраху, застережень чи покарань з боку влади. Робімо висновки звідки гниє риба, куди пливуть оті фінансові потоки? Якщо якогось вкрай наглого чи неспритного й виявлять журналісти (каральні органи чомусь перебувають у безнадійній сплячці), то винуватці відкупляться на рівні слідства чи суду без жодних проблем. Відпустити під заставу, це звична форма відкупу. Уже ніхто не вірить в оті рекламовані затримки, облави, розкидані на підлозі килими з стодоларових купюр. Сліпоглухі судді тишком-нишком відтягнуть на безмір часу судові засідання і дивися –винуватця вже повернули на попереднє місце праці та ще й компенсували невиплачені суми заплат. Таки, наш суд найгуманніший у світі – жодного покараного із тисяч крахоборів. Нікому нічого не загрожує, хіба що бабці, яка молоду картопельку хотіла продати, але її, як «злочинця державного рівня» – повели у каталашку.
А якби за хабарі не пальчиком лякали, а позбавили в першу чергу громадянства України, конфіскували все майно злочинця та майно членів його родини, всі його автомобілі передали на фронт воїнам, за виявлені вкрадені гроші купили дронів чи снарядів для оборони країни, будівлі, квартири, дачі передали раненим та покаліченим воїнам, позбавили волі років на 15 та направили рити окопи чи заливати бетонні загорожі від ворога. Оттоді, може б хоча на пару відсотків піднялася довіра до влади, до управлінської системи, до справедливості у державі. Тоді б щурам хвоста прищемили. А поки що навіть не пахне цим.
Влада, замість того, щоби допомогти своїм людям, вирішила допомагати москалям з курськівщини. Це вже не насміх, це пряма диверсія – своїми руками віддавати свою землю чужинцями. А загравання перед московськими батюшками найвищих державних владарів виглядає на здачу ворогові не лише землі, а й душі народу, продумане і послідовне вбивання віри в Бога і в майбутнє України. Напевно на цьому закінчу нинішні роздуми про наболіле, бо думка несе все вище і вище, ген під хмари.
Ой, а там у серпневих небесах бузьки кружеляють, до відльоту готуються. Витають над Україною, над полями і селами, над ріками та садами, над гніздами своїми. Чи буде їм куди повернутися весною, як гадаєте? Так хочеться вірити в їх світле повернення. Дякую вам, що погомоніли трішки. До нових зустрічей!
Олег Герман – заслужений діяч мистецтв України