Його серце зупинилося в бою, але б’ється в пам’яті кожного з нас…

2 серпня 2025 року — друга річниця від дня, коли навіки зупинилося серце ІЛЮКОВА Івана Володимировича, Захисника України, мужнього Воїна, гідного сина своєї землі.

ІЛЮКОВ Іван Володимирович народився 02 липня 1978 року в с. Глибочок. 01 вересня 1985 року пішов у перший клас Соснівської школи, де навчався по 10 червня 1993 року. Цього ж року вступив до Соснівського СПТУ №8 та здобув професію столяра. У 1996 році призваний на строкову службу. У 1999 році одружився. З 2002 року працював у ДП «Соснівське лісове господарство». Разом з дружиною виховував двох доньок.

22 листопада 2022 року молодший сержант був призваний по мобілізації до лав Збройних Сил України. 16 квітня 2023 року отримав поранення. Іван ІЛЮКОВ механік – водій механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти загинув 02 серпня 2023 року, у віці 45 років, під час виконання бойового завдання, захищаючи Україну від російського агресора в Бахмутському районі Донецької області внаслідок ушкоджень від вибухів та осколків.

Відповідно до Указу Президента України за особисту мужність і героїзм, виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України ІЛЮКОВА Івана Володимировича нагороджено орденом «За мужність III ступеня» (посмертно).

Відповідно до рішення Соснівської селищної ради від 25.08.2023 №678 Івану ІЛЮКОВУ присвоєно звання «Почесний громадянин Соснівської селищної територіальної громади» (посмертно).

Цей день — не просто дата. Це відлуння болю. Це спогад, що щемить у грудях. Це рана, яка навчила нас більше цінувати життя, молитися за мир і схиляти голови перед подвигами тих, хто віддав за це своє життя.

Іван загинув у бою — але не зник. Його постать стоїть у строю нашої пам’яті, поруч із іншими світлими обличчями Героїв. Він залишив по собі не лише тишу втрати, а й гучне свідчення справжньої мужності.
Він був з тих, хто не шукає слави, але сам стає частиною історії.
З тих, хто до останнього подиху вірив у Перемогу.

Минуло два роки… Але в серцях рідних Героя, його побратимів, у пам’яті громади, в осиротілому небі над Україною — він живе.

Сьогодні ми не просто згадуємо — ми знову торкаємось душею до тієї миті, коли втратили Івана ІЛЮКОВА.
Його більше немає поруч — але він є в усьому, що справжнє:
у небі, що мовчить над полем;
у тиші, що лягає на серце вечорами;
у кожному нашому “дякую”, сказаному подумки.

Слава Україні!

Слава її Героям!

« повернутися