Сьогодні наша громада проводжає в останню путь Дмитра Лисюка – мужнього захисника, патріота, волонтера та справжнього націоналіста. Його життя, обірване у 37 років, стало прикладом незламності духу та відданості Україні. Саме на таких людях, як Дмитро, тримається наша держава крізь століття. Він не лише мріяв про світле майбутнє, а й активно будував його, а коли настав час, без вагань став на захист своєї Батьківщини.

Під час громадянської панахиди, що відбулася в центральній частині міста, міський голова Ігор Чайка розповів про життєвий шлях воїна. Дмитро Лисюк народився у Ковелі, навчався в ЗОШ №2, а в Луцькому державному технічному університеті здобув фах «Спеціалізоване управління технічними процесами». Ще студентом він працював у магазині електроніки, а після повернення до Ковеля став системним адміністратором на фірмі «ОлШе», де зустрів свою майбутню дружину Ірину.

Дмитро був людиною, яка цінувала прості радощі життя: сімейні свята, буденні моменти поруч із найріднішими – дружиною Іриною, донькою Анастасією та сином Сашком. Особливо теплими були його стосунки з батьками, мамою Світланою та татом Віталієм. Він мав «золоті руки», був талановитим підприємцем, займався ремонтом техніки, завжди роблячи все на совість і дорожачи своїм ім’ям.

Важливе місце в його житті займала історія рідного краю. Дмитро часто відвідував урочище Вовчак, глибоко знав його історію завдяки розповідям рідних. Родина Лисюків зробила вагомий внесок, передавши одну з відновлених хатин у Вовчаку на знак вдячності тим, хто боровся за волю України, та на згадку про них.

З перших днів повномасштабного вторгнення Дмитро долучився до лав добровольчого формування, патрулював та обороняв важливі об’єкти критичної інфраструктури, захищаючи місто від білоруського кордону. У 2024 році він добровільно вступив до лав Збройних Сил України. У січні цього року перевівся до 42-ї окремої механізованої бригади, де виконував бойові завдання на Харківському, а з липня – на Покровському напрямках.

Побратими згадують Дмитра як добру, щиру та сміливу людину, надійного товариша, який завжди підтримував словом і ділом. Він діяв чесно, віддано, з відкритим серцем, був вірним другом, на якого можна було покластися в будь-яку мить.

Життя оператора відділення радіотехнічної розвідки Дмитра Лисюка обірвалося 28 липня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Степове Синельниківського району на Дніпропетровщині. Це непоправна втрата для всієї громади. Його однокласниця Світлана Бабіч згадує: «Діма назавжди залишиться в пам’яті як світла, добра, мужня людина. Він був справжнім – і як син, і як воїн, і як Людина з великої літери. Діма – Герой, який віддав життя за нашу країну, за кожного з нас».

«Дмитро залишив по собі глибокий слід – приклад чесного служіння, віри і сили. Сьогодні ми зібралися, щоб схилити голови на знак пошани до цієї людини та сказати йому “дякую” – за захист, вірність Україні та військовому обов’язку», – зазначив міський голова Ігор Чайка. Таких людей, як Дмитро, громада завжди пам’ятатиме.

Його перша вчителька Світлана Посполітак, перший заступник голови обласної ради Юрій Поліщук, друг зі студентських років Володимир Косінець відзначали його неймовірний талант, доброту та щиру посмішку.

Прощання з Героєм відбулося в селі Колодниця, де він жив, мріяв та виховував дітей. У Дмитра залишилися дружина, син, донька, батьки та сестра. Поховали його на кладовищі села Колодниця.

Громада висловлює щирі співчуття рідним і близьким. Спочивай з миром, воїне. Вічна пам’ять і слава!

Лихо – долиною, горе – горою…
Прапор державний могилу обняв.
«Слава і честь Тобі, рідний Герою!»
Шепче земля у журбі за тобою
Голосом поля, лісу і трав…
(Ніна Горик, зб. «Лінії оборони»)