Схиляємо голови перед пам’яттю Захисника. Сьогодні другі роковини від дня загибелі відважного Воїна Андрія Дмитровича Кириленка. Біль, смуток розривають душу на шматки…

Захищаючи свободу, суверенітет і незалежність України, наш Герой пожертвував найдорожчим – власним життям.

Андрій Кириленко народився 27 листопада 1968 року в селі Сарни. Навчався в Сарнівській школі. По закінченню 8-го класу вступив у Монастирищенське професійно-технічне училища №25 (нині – ДНЗ «Монастирищенський професійний ліцей»), де здобув професію електозварювальника. Потім проходив строкову військову службу, був авіаційним механіком.

Повернувшись із армії, влаштувався на роботу в Монастирищенський машинобудівний завод, де чесно та завзято пропрацював 9 років. Його любили та поважали як колеги, так і керівництво. Адже він зумів за короткий проміжок часу зарекомендувати себе висококваліфікованим працівником, наставником, надійним другом і порадником.

Після реорганізації машзаводу Андрій став працювати різноробочим у колгоспі в рідному селі. Він був досить завзятим і працьовитим, не цурався будь-якої роботи, за це нашого Героя особливо поважали та ставили у приклад односельчани.

Андрій Кириленко любив землю, любив працювати на ній, тож після розпаду колгоспу сам обробляв своє поле, вирощував різні сільськогосподарські культури.

У 1994 році в Андрія та його коханої дружини Наталії народився син Ігор. І життя заграло новими барвами. Хоча інколи виникали труднощі, але підтримка дружини та сина завжди додавали сил і наснаги нашому Герою.

Андрій Кириленко за своє коротке життя встиг збудувати будинок, посадити сад, виростити та одружити сина і дочекатися онучок.

Здавалося, що іще для щастя потрібно: любляча сім’я, дім, сад, поле. Але проклята війна все змінила…

Наш Герой одягнув піксель, бронежилет і пішов захищати свою родину, країну. Він був старшим оператором протитанкового відділення протитанкового взводу військової частини А4851. З того дня, замість морозива для онучок, його руки міцно стискали зброю, а плечі закривали від куль. Здавалось, він був непохитною стіною, яка не пропускала нічого, окрім сонячних променів до його родини. Але 6 серпня 2023 року цієї «стіни» не стало… Наш мужній Воїн загинув, загинув смертю хоробрих.

Внаслідок поранення, несумісного з життям, отриманого під час ворожого артилерійського обстрілу з боку противника поблизу населеного пункту Васюківка Бахмуцького району серце Захисника зупинилось.

11 серпня 2023 року старшого солдата Андрія Кириленка з усіма належними Герою почестями поховали на Сарнівському кладовищі.

29 серпня 2023 року ім’я мужнього Воїна увіковічено на Алеї Слави Героїв Монастирищини. А через рік, у 2024 році, видано третій випуск книги «Альманах пам’яті Героїв Монастирищини», де зібрані різноманітні фото та відеоматеріали, історії, спогади про Андрія. За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку відповідно до Указу Президента України №28/2025 від 14 січня 2025 року Воїна посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Знайомі та побратими згадують його щирим, відкритим у спілкуванні, добрим, сповненим любові до своєї родини, рідного краю, української землі. Він мріяв про Перемогу і наближав її з усіх сил. Саме таким він залишиться в нашій пам’яті.

Сьогодні вшануймо нашого Героя молитвою, свіжозірваними квітами, покладеними до Алеї Пам’яті Героїв і місця його вічного спочинку.

Низький уклін, Тобі, наш Воїне!

Слава Герою Андрію Кириленку! Навіки слава!

« повернутися