Знову на Тальнівщині — приспущені прапори.
Знову сльози, біль, скорбота…
Сьогодні жителі нашої громади на колінах провели в останню путь свого земляка — Героя, Захисника України – Радченка Олега Івановича. Людину добру, щиру, світлу. Справжнього чоловіка, сина своєї Батьківщини. Захисника, життя якого обірвалось на війні…

Мовчки, зі сльозами на очах і тремтінням у серці, ми схилили голови перед його подвигом.

Довгий час Олег Іванович вважався зниклим безвісти. І вся родина жила надією.
Жила кожним ранком із думкою: а раптом він живий? А раптом у полоні? А, може, скоро повернеться?
Ця надія тримала серця, не давала зламатись.
Аж поки не надійшла страшна звістка…
Його ідентифікували 1 серпня 2025 року. І стало відомо, що ще 28 листопада 2023 року, поблизу села Степове на Донеччині, під час виконання бойового завдання, Олег Іванович загинув.

Він був водієм-заправником у ремонтно-відновлювальному батальйоні. Простий, спокійний, відповідальний. Людина, яка завжди робила свою справу мовчки, але з гідністю.

Народився і виріс у Тальному. Після школи здобув фах водія, потім — електрика. Сумлінно працював на цукровому заводі, був дбайливим батьком, турботливим сином, ніжним дідусем, вірним братом.
Родина була для нього найбільшою цінністю. Він обожнював сина Максима, з любов’ю підтримував маму — Пелагею Сергіївну, завжди був опорою для брата — Олександра.
А особливо світлою радістю в його житті стала внучка — маленька Марійка, яку він безмежно любив.

І коли почалася велика війна — не чекав повістки. Пішов добровольцем.
Бо знав, що мусить.

Сьогодні нам боляче. Невимовно.
Але ми пам’ятаємо.
І будемо пам’ятати.

У його маминому серці — порожнеча, яку не заповнити.
У серцях сина, брата, внучки — гіркий біль.
Але разом із болем — гордість. За те, що мали такого чоловіка поруч. За те, що їхній рід — дав Україні Героя.

Ми низько схиляємо голови в скорботі.
І просимо у Бога одного: сили для родини пережити цю втрату.
А Україні — перемоги, заради якої віддав життя Олег Іванович.

Вічна слава Олегу Радченку.
Нехай Господь прийме його душу.
А ми збережемо пам’ять. І далі боротимемось за те, за що він віддав життя — за Україну.

Слава Герою.
Слава Україні.