Невтішна сьогодні наша громада, за хмарами смутку не видно благословенних Богом небес… Невимовний біль й неосяжний розпач огорнув і так осиротілу Монастирищину – додому «на щиті» навіки повернулася її хоробра Донька-Захисниця Катерина Євгеніївна Кандиболоцька.

Катерина була світлим майбутнім нашої громади, країни, блиск її очей – променем надії, усмішка – ліками. Вона мала б повертатися додому з Перемогою. Крокуючи вулицями громади, так ніжно та трохи сором’язливо посміхаючись, вітатися з оточуючими. Вона мала б ще жити, будувати своє ідеальне життя, вплітати квіти у волосся. Можливо, продовжила військову службу чи написала книгу про повоєнне лихоліття. Можливо, вийшла б заміж, народила донечку чи синочка, або й двійко чи трійко гарних діточок і жила б спокійним розміреним життям поряд із найріднішими. Могла б ще мріяти і дихати, на повні груди вдихати повітря вільної країни, за яку боролася. Їй було лише 21… І все найкраще чекало попереду. Але клята війна і породжена нею жорстокість знищили вогонь Катрусиного життя…

Народилася Катерина 23 січня 2004 року на Миколаївщині у родині Євгенія та Марії Кандиболоцьких. Так сталось, що життєві дороги її батьків розійшлись і вона разом із мамою переїхала жити на малу батьківщину неньки – Монастирищину, в село Княжа Криниця. У селі її відразу всі полюбили. Вона була щирою й привітною дівчинкою, з усіма знаходила спільну мову, могла допомогти, підтримати, мов той світлячок, заряджала всіх довкола своїм світлом і теплом. Навчалася в Княжекриницькій філії ліцею «Успіх». Через деякий час після переїзду її матуся вдруге вийшла заміж, і в 2017 році у нашої Захисниці народився братик Матвійко, а в 2020 році – сестрички-двійнятка Веронічка та Міланка. Катруся була гарною, люблячою старшою сестричкою для них – оберігала, підтримувала, допомагала мамі у їх вихованні.

Ще з дитинства мріяла стати військовою: бути частиною великої родини ЗСУ, служити своїй країні, народу, вигнати російського окупанта, який ще з 2014 зазіхав на її країну, та, просто, носити піксель. Тож, закінчивши 11-й клас, у 2021 році намагалась вступити до вузу та спершу їй це не вдалось, але наша Катруся не здалась, не опустила руки. І вже наступного року, у серпні 2022 року, вона стала курсанткою військового коледжу сержантського складу Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у місті Львові.

Вже у вересні того ж року наша Катерина Кандиболоцька прийняла присягу на вірність українському народу – стала до лав ЗСУ та продовжила вивчати військову науку. По закінченню навчання здобула військове звання молодшого сержанта та спеціальність – забезпечення військ (сил), організація харчування у військових частинах. За розподілом у 2025 році була направлена до однієї з військових частин у Хмельницьку область на склад прийому-видачі продуктів. Згодом, перевелась до 79 окремої десантно-штурмової Таврійської бригади, де несла службу на посаді кухаря у господарському відділенні взводу матеріального забезпечення 2 десантно-штурмового батальйону. Ніколи не скаржилася, не нарікала, завжди добросовісно виконувала свої обов’язки. Але 22 березня 2025 року в тимчасовому місці зосередження особового складу підрозділу на Дніпропетровщині сталось непоправне – в результаті трагічних обставин серце завжди життєрадісної Катрусі навіки зупинилось.

Близько п’яти місяців згорьована мама боролась за встановлення достовірних обставин загибелі своєї пташечки. Близько п’яти місяців душа Катрусі, не знаходячи спокою, блукала коридорами моргу, б’ючись об холодні стіни, шукаючи вихід.

Сьогодні, 8 серпня, наша мужня дівчинка повернулась до рідного дому. Тепле сонечко своїми ніжними променями так ласкаво обіймало домовину, намагаючись востаннє зігріти Катрусю. Тисячі різнобарвних квітів встелили її дорогу, десятки прапорів майоріли обабіч. Сотні земляків навколішки зустрічали свою Захисницю, не стримуючи сліз і болю, бо так не повинно бути, не повинні гинути ті, хто тільки почав жити, не повинні батьки хоронити своїх доньок!

Віддати шану Героїні прийшли рідні, друзі, духовенство, побратими, представники влади та мешканці громади.

Поховали молодшого сержанта Катерину Кандиболоцьку з військовими почестями у рідній Княжій Криниці. Блакитно-жовтий стяг, який огортав домовину загиблої, військові передали рідним Катерини на вічну пам’ять про Захисницю України.

Сьогодні душа нашої Катеринки, тендітної, хороброї, світлої дівчинки, яка завжди вірила в краще і перемогу добра над злом, навічно знайшла спочинок. Рідне небо та земля захищатимуть віднині її від цього жорстокого світу та його холодних вітрів і зігріватимуть сонячними променями любові. Віримо, що одного дня всяке зло отримає своє заслужене покарання, світло переможе темряву і запанує справедливість, за яку боролась наша Захисниця, на яку вона заслуговує.

Висловлюємо щирі співчуття мамі Марії, тату Євгенію, братику Матвію, сестричкам Веронічці та Міланці, бабусі Вірі Василівні та всім рідним і близьким Героїні. Втрата Катеринки – це біль, який всі ми відчуваємо разом із вами.

Доземний уклін і безмежна вдячність Тобі, наша Захиснице!

Ти назавжди в наших серцях і нашій пам’яті! Вічна та світла пам’ять і слава тобі, наша Героїне!

« повернутися