Одного вечора, коли все було тихо… з двору сусідів почав здійматися дим.
На жаль, у селах це звична картина — хтось палить гілки чи траву, тож ніхто одразу не насторожився. Але вже за п’ять хвилин у вікні було видно полум’я.
Поки подзвонили. Поки приїхали. Поки загасили.
І так добре, що поряд був Петро, той самий, що завжди допомагає.
Він вибіг, перекрив газ, виніс бабусю з будинку, зателефонував у «101» і… просто був поруч.
Він не супер герой. Він просто людина, яка знала, що робити. Адже саме так і працює Добровільна пожежна команда (ДПК) в інших громадах. У селах, де шлях може бути довгим, а хвилини — на вагу життя. У місцях, де своя команда — це не розкіш, а необхідність.
І якщо ти думаєш: “А в нас такого немає…” то зараз саме час змінити це.
Бо безпека — це ми. І час зробити так, щоб вона була поруч.