Історія незламного духу: Роман Синіговський – вірний син України

Це зворушлива розповідь про 34-річного Романа Синіговського, уродженця Донеччини, який знайшов свій останній притулок у Тисмениці, захищаючи Україну.

Роман народився 16 липня 1990 року в місті Покровськ Донецької області. Його батьки, батько-водій та мати-шахтарка, виховали його з братом. З ранніх років Роман виявляв неабияку цікавість до світу, мав добре серце та загострене почуття справедливості. Його дружина Карина згадує: «Роман ріс неспокійним. Його цікавило все на світі. Такий і залишився». З дитинства він обожнював тварин і завжди піклувався про них. У юності на нього лягла відповідальність за кавказьку вівчарку, а згодом тварини стали невід’ємною частиною його життя. «Мав мій Роман і гарне та спокійне хобі – рибалку. Коли ми жили разом, і доньки народилися, то Роман їздив та навчав наших дівчат рибалити. Ми сідали в тиші і насолоджувалися природою, вранішнім повітрям і тим, що ми щасливі, що ми – родина», – з теплом розповідає пані Карина.

У шкільні роки Роман захоплювався фізкультурою та інформатикою, мріючи стати програмістом. Однак, фінансові труднощі не дозволили йому здобути вищу освіту. Після школи він навчався в Авдіївському ПТУ на електрогазозварювальника. Працював за фахом, ремонтуючи доменні печі на заводах, а також в державній вугільній компанії «Краснолиманська».

Доля звела Романа з його майбутньою дружиною Кариною ще у шкільні роки. «Він на чотири роки за мене старший, у дворі, де я жила, мешкав його однокласник, тому ми часто бачилися. Я поїхала навчатися в Донецьк, а коли повернулася і знову зустрілася з давнім знайомим, то вже й не розлучалися. Роман – душа компанії: веселий, товариський, красивий, не чоловік – мрія. І ця мрія стала моєю», – ділиться пані Карина. Їхні стосунки, що почалися з двох років зустрічей, були сповнені романтики. Оригінальна пропозиція руки та серця з «обручкою» з жуйки передувала справжньому весіллю та народженню двох доньок – Софії та Єлизавети. Роман був люблячим батьком, який приділяв багато часу дітям, навчаючи їх різноманітним навичкам.

У 2014 році Роман брав участь у ліквідації наслідків аварії потяга на Дніпропетровщині, працюючи зварювальником. До серпня 2024 року родина жила на Донеччині. «Робота була, зарплату платили, хоча ситуація склалася непроста. У нас оголосили обов’язкову евакуацію дітей. Ну ми й поїхали. Спочатку були у Рівненській області, а далі опинилися на Прикарпатті, у Тисмениці. Романа цього ж місяця, у серпні 2024-го, – мобілізували», – розповідає Карина. Роман Синіговський служив у 66-ій окремій механізованій бригаді імені Мстислава Хороброго. Після навчання він одразу виявив бажання воювати ближче до рідного краю, беручи участь у боях за Слов’янськ та Святогірськ. На жаль, 8 грудня 2024 року Роман загинув поблизу села Макіївка Луганської області під час штурмових дій. Його останні слова до дружини були: «Я виїжджаю на позицію. До зв’язку!».

Поховали Романа Синіговського у Тисмениці, адже його рідна земля зазнала руйнувань. Там, де знайшов вічний спочинок Герой, зараз проживає його родина. Життя та служба Романа є свідченням його відданості Україні.