Історія Дмитра, позивний «Хілер», який змінив тихий кабінет головного лікаря на окопи та бойові дії, сповнена мужності та самовідданості. За освітою Дмитро – лікар, фахівець із загальної практики сімейної медицини та організації управління закладом охорони здоров’я. До повномасштабного вторгнення він обіймав керівні посади у медичних закладах, накопичивши багатий досвід. Проте, коли Україна постала перед загрозою, Дмитро не вагався – він став добровольцем.

«На війну я прийшов добровольцем, шукав, хто б мене забрав», – згадує «Хілер» зі скромною посмішкою. Повномасштабне вторгнення він зустрів у Запоріжжі. Спочатку звертався до військового госпіталю, але вільних місць не було. Не бажаючи сидіти склавши руки, він знайшов контакт швидкої допомоги та запропонував свою допомогу. Його завзяття було помічено, коли він приїхав на виклик до бійця, якому стало зле. Разом з військовими медиками він допоміг стабілізувати стан пацієнта. Почувши про його освіту, військові медики одразу зрозуміли, що такий фахівець їм надзвичайно потрібен. Так Дмитро опинився у 110 бригаді Територіальної оборони, а згодом перевівся до 108-ї бригади на Дніпропетровщині. Тут його шлях у медицині почав стрімкий розвиток: він став командиром медичної роти, потім очолив лікувальне відділення, а нині є ординатором та тимчасово виконуючим обов’язки начальника лікувального відділення.

«Найбільше мене тригерило якесь відчуття несправедливості. На той момент, була ще молода, гаряча голова, а тому досить бурно реагував на все. Зараз в рази спокійніше. Набрався розуміння», – ділиться Дмитро. Він згадує екстремальні випадки, коли їхній медичний екіпаж – лікар, фельдшер, медсестра і водій – працював у різних бригадах, часто відряджений до чужих частин. Особливо пам’ятним став період у прифронтовому містечку на Запорізькому напрямку, коли російські окупанти здійснили масований обстріл. «Вгатили триста з гаком боєприпасів по маленькому містечку. Ми працювали «на знос», виїжджали, вивозили цивільних. Деякі з них тяжко поранені. Доводилося здійснювати пошукові роботи. Знаходили людей і надавали допомогу. В час обстрілу «Градів» та артилерії доводилось ховатись, прижиматись до землі, а потім бігом-бігом відпрацьовувати», – розповідає він. Незважаючи на небезпеку, команда діяла злагоджено, жартувала і була готова до будь-яких викликів. «Ми взагалі не уявляли, що у нас щось вцілить, щось зачепить, щось поранить. Зараз медикам стало працювати безпечніше. Нас почали берегти значно більше», – додає Дмитро.

Мрії Дмитра після війни – це довгоочікуваний відпочинок, релакс біля басейну, спа-процедури та прогулянки лісом. Однак, він планує повернутися до медичного менеджменту, розуміючи необхідність адаптаційного періоду для відновлення навичок та інтеграції в цивільне життя. Його хобі – бісероплетіння, малювання та перегляд аніме – нині відкладені через обставини.

Звертаючись до лікарів, які вагаються щодо мобілізації, Дмитро каже: «Вагатись – це нормально. Комфорту тут не чекайте. Десь поспите, хтось нагодує, якось помиєтеся». Він наголошує на великій потребі не лише лікарів, а й середнього медичного персоналу: медсестер, фельдшерів, санінструкторів – фахівців, на яких можна покластися. «Залюбки чекаємо на вас в лавах нашої бригади. Запрошую!», – закликає він.